дуже коротенькі, инколи навіть занадто, з шкодою для змісту. Ця стислість вислову робить те, що в байках зовсім майже немає розвитку характерів дієвих осіб, немає окреслення їхньої психології, немає умотивування їхніх учинків. Байки Боровиковського наближаються до абстрактних художніх схем автора, які треба було-б розробити й конкретизувати в умовах місцевого життя. Ось через що головна частина пізнішої байки — художнє оповідання — не має в Боровиковського самостійного значіння, часто не переконує читача мистецькими образами в справедливості основної думки автора: художнє оповідання швидче є часткова, навіть випадкова ілюстрація до думки автора.
Мораль байок. Головна думка байок, їхня мораль, дуже невиразна і в усякому разі не виявляє авторового світогляду. В багатьох байках дидактичний кінець випущено, а стислий спосіб вислову призводить до того, що читач не розуміє як слід байки („Пані“, „Жевжик“). Автор не цікавиться соціяльними питанням і дуже рідко торкається сюжету про багатство й бідність та й то з погляду загально-людських взаємовідносин („Поки багат, то поти й сват“). Найулюбленіша тема байок Боровиковського — це вперта праця, при чому соціяльний бік питання його не цікавить (умови праці, громадські наслідки праці): „хто дбає, той і має“. Він картає недоцільну працю („Климів млин“), пустопорожнє самохвальство в праці („Муха“, „Метелик“), ледарство („Клим“) і шукає дійсного активного робітника („Лихтарь“, „Перо й каламарь“). Боровиковський малює неправдивість суддів („Голова“, „Лисиця“, „Суд“) і виявляє инші хиби людської натури — пияцтво, недбальство, жор-
