Сторінка:20-40-ві роки в українській літературі (1922).djvu/92

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

стокість, заздрість, скупість, у де-яких байках („Сороківка“, „Учитель“) освітлює Боровиковський неправдиве виховання.

Своїй байці автор не надає глибокого сатиричного значіння: вона тільки „висміює“ хиби людські, але досить мирно, без обурення й гніву:

… байка всякого, хто прочитати схоче,
 І поскубе, і залоскоче.
 („Байки та Дяк і Петрусь“).

А у вірші „Моя байка“ автор так оцінює свої твори:

Моя байка
Ні бійка, ні лайка:
Нехай ніхто на себе не приймає,
А всяк на ус собі мотає,
 Хто уси має…

 

І беручи на увагу цей мирний напрям своєї творчости, автор твердо тямить, що його байки не переутворять громадянства, не перероблять суспільних взаємовідносин:

Давно, давно Езоп[1] байки писать начав,
Осміював звіряк, над миром глузував,
 Кричав на гріх зо всеї мочі
 І пальцем тикав людям в очі:
А що-ж він викричав? — Не став гусак орлом,
 Не заревів ведмідь волом,
 Не привикає вовк до сіна,
 Не вижав патоки із хріна;
Не надовбав ума Максимові в маслак,
Не вкоротив рогів у Сидора на лобі,
Не відірвав хвостів в відьом та в вовкулак…
Грішить хрещений люд без каяття й при гро́бі!

— 94 —
  1. Про грецького байкаря Езопа (VI століття до Р. Х.  див. у статті Ів. Шалі.