стокість, заздрість, скупість, у де-яких байках („Сороківка“, „Учитель“) освітлює Боровиковський неправдиве виховання.
Своїй байці автор не надає глибокого сатиричного значіння: вона тільки „висміює“ хиби людські, але досить мирно, без обурення й гніву:
… байка всякого, хто прочитати схоче,
І поскубе, і залоскоче.
(„Байки та Дяк і Петрусь“).
А у вірші „Моя байка“ автор так оцінює свої твори:
Моя байка
Ні бійка, ні лайка:
Нехай ніхто на себе не приймає,
А всяк на ус собі мотає,
Хто уси має…
І беручи на увагу цей мирний напрям своєї творчости, автор твердо тямить, що його байки не переутворять громадянства, не перероблять суспільних взаємовідносин:
Давно, давно Езоп[1] байки писать начав,
Осміював звіряк, над миром глузував,
Кричав на гріх зо всеї мочі
І пальцем тикав людям в очі:
А що-ж він викричав? — Не став гусак орлом,
Не заревів ведмідь волом,
Не привикає вовк до сіна,
Не вижав патоки із хріна;
Не надовбав ума Максимові в маслак,
Не вкоротив рогів у Сидора на лобі,
Не відірвав хвостів в відьом та в вовкулак…
Грішить хрещений люд без каяття й при гро́бі!