шовъ, була замкнена, — добувати ся, дарма рѣчь, силы нема. О̂нъ поповзъ къ друго̂й. Хата стояла ростворомъ, и Германъ во̂йшовъ до середины. Насампередъ полѣзъ до полиць, до мисника, — всюды обшаривъ, щобы найти бодай чимъ-тымъ занести ся. Єму пощастилось найти здоровый кусень хлѣба. Ухопивши єго, о̂нъ ажь стрепенувъ ся и въ безумно̂мъ переполосѣ пустивъ ся утѣкати зъ хаты.
Заспокоивши голодъ, хлопець засунувъ ся по̂дъ якійсь пло̂тъ въ лопушє и заснувъ мовь убитый. Другого дня збудивъ ся значно покрѣпленый, — особливо утѣшивъ єго ясный, теплый, сонѣчный день, при котро̂мъ щезали всяки̂ страхи. О̂нъ побѣгъ по улицяхъ, не богато зважаючи на крики и плачѣ докола. Думка про власну смерть не заходила єму въ голову, а зъ вчерашного хлѣба єще добрый кусень лежавъ у него за пазухою, — голоду не боявъ ся. Ажь ось о̂нъ попавъ на одну улицю, по котро̂й возили мерцѣвъ зъ трупарнѣ на кладовище — далеко за мѣсто. О̂нъ зразу цѣкаво приглядавъ ся всему. Возы за возами тягли ся улицею довженнымъ рядомъ, обладовани̂ трумнами, на борзѣ позбиваными зъ неструганыхъ дощокъ. Крикъ та заво̂дъ осироченыхъ не вмовкавъ, — товпами перли ся люде ро̂зныхъ стано̂въ улицею, богато навѣть по дорозѣ падало зараженныхъ. Германа пробѣгъ морозъ, коли поглядѣвъ на ту страшну, безконечну процесію, — о̂нъ що духу почавъ утѣкати зъ тои улицѣ, самъ не знаючи куды, щобъ лишь въ далеки̂, глухи̂ закаулки. Але ще довго опо̂сля єму причувавъ ся гурко̂тъ трумнъ, накиданыхъ купами на драбинни̂ возы та тягненыхъ по выбоисто̂й, каменисто̂й улици, — прочувавъ ся єму той плачь болѣзный и лякавъ єго неразъ середъ тихои ночи.
