пала въ лице и збиткувала ся надъ нимъ, — але о̂нъ не плакавъ, не кричавъ, навѣть не крививъ ся, то̂лько жало̂бно дививъ ся на ню. Видно, боявъ ся и єи, и єще го̂рше матери, котра въ то̂й хвили кричала на когось въ хатѣ.
Германъ не мо̂гъ довше дивити ся на таку забаву межи дѣтьми. О̂нъ сѣвъ и казавъ нагнати конѣ. Єго живо вразивъ той тревожный, болѣзный поглядъ хлопчины, що не кричавъ и не плакавъ, коли други̂ надъ нимъ збиткували ся. Теперь єму пригадали ся єго давни̂ забавы середъ селяньскихъ дѣтей. Якъ они радо пріймали єго, якъ любо було бѣгати зъ ними, плести вѣнки зъ лоташу весною, ходити по лѣсѣ за грибами та орѣхами въ осени, якъ часомъ Ицикъ не ѣхавъ по селахъ. Чому они чули ся ро̂вни̂, а ту вже мѣжь малыми, однои вѣры, така неприязнь? Але швидко пригадавъ ся єму єго власный сынъ, що зъ маленьку ще любивъ цвѣгати батогомъ малыхъ песко̂въ ажь до крови, що другихъ дѣтей безъ причины кидавъ въ ровы, що для забавы неразъ брискавъ на кухарку окропомъ. Пригадала ся єму єго жѣнка и вся домашна погань, — и чоло єго насупилось, а зъ помѣжь стисненыхъ устъ вырвало ся якесь жидо̂вске проклятє.
Але дальши̂ споминки зъ давнѣйшихъ лѣтъ успокоили єго. Теперь уже не тиха, безнадѣйна бѣдно̂сть виднѣла ся въ тыхъ картинахъ, що пересували ся попередъ єго очи. Нѣ, ту вже почала ся боротьба о богацтво, — боротьба страшна, завзята, щоденна. Ту Германъ мо̂гъ слѣдити о̂дъ самого початку, о̂дъ малесенькихъ зародо̂въ, якъ росли, розвивались и множили ся єго тысячѣ, доки не до̂йшли до миліоно̂въ, якъ поборювали и пожирали безъ лѣку противнико̂въ,
