якъ опутували и высысали безъ лѣку народа, якъ ширили довкола безъ лѣку нужды, бѣдности, знищеня, и єму самому попри всѣхъ достаткахъ и роскошахъ таки не принесли того, що называє ся щастємъ, вдоволенємъ. Давнѣйше упоювали єго перши̂ удачѣ, въ єго груди часомъ щось метало ся и скакало зъ радости, — але теперь не стало и того. Єго капиталъ ро̂съ и множивъ ся мовь заклятый. Нынѣ першій разъ о̂нъ оглянувъ добре, о̂дки набиравъ соко̂въ, — и злякъ ся, злякъ ся самого себе, злякъ ся свого богацтва. Не тому, щобъ такъ надто зрушила єго доля тыхъ тысячей, у котрыхъ єго капиталъ о̂днявъ щоденный хлѣбъ, такъ якъ велике дерево ростучи о̂до̂ймає животни̂ соки зъ дро̂бнои травы кругомъ себе. Нѣ, доля тыхъ бѣдолахо̂въ не дуже тамъ займала Германа. Не того єму стало страшно, що тысячѣ не маютъ черезъ него чимъ занести ся. О̂нъ бувъ забобонный, и єму въ то̂й хвили причували ся то̂лько тысячѣ проклятій, котри̂ найшли на єго голову. Єго богацтво якось страшно въ то̂й хвили затяжѣло на нѣмъ. Єму не знати о̂дки, прійшла думка, що богацтво — то потвора о сто головахъ, котра пожирає-пожирає другихъ, але — хто знає, — може о̂дтакъ пожерти и єго. О̂нъ мимоволѣ глипнувъ на образъ, залитый теперь яркимъ сонѣчнымъ свѣтломъ. Газелѣ десь немовь пощезали, зблѣдли середъ яркого свѣтла, — то̂лько звоѣ вужа блищали, мовь золоти̂, живи̂ перстенѣ, готови̂ туй-туй обхватити свою добычу, — а очи, тоти̂ зачаровани̂, огнисти̂ очи такъ и впивали ся въ Германа, такъ и проколювали єго. Єму стало моторошно. О̂нъ зажмуривъ очи, щобы обо̂гнати ся свѣтла и страшного привиду.
