Якимже способомъ доробивъ ся Германъ Гольдкремеръ такого огромного маєтку? Три лѣта пробувавъ о̂нъ у Ицка Щуберта. Здоровый воздухъ, супоко̂й, части̂ проѣздки зовсѣмъ о̂дживили єго. Єго лице почало наливати ся здоровою краскою, рухи були живѣйши̂, ба навѣть память и поворотно̂сть значно вбо̂льшила ся. Германъ ро̂съ, дужавъ и поправлявъ ся на диво, хоть слѣдо̂въ молодшихъ лѣтъ ще лишило ся немало въ цѣло̂й єго вдачи. О̂нъ неразъ лютивъ ся за марницю, неразъ нападала на него давна лѣнь и о̂нъ сидѣвъ, зложивши руки, цѣлыми днями на лавцѣ, не кажучи и слова до Ицка. Але все то не псувало мѣжь ними доброи згоды. И певно Германъ бувъ бы о̂дъ тыхъ хибъ вылѣчивъ ся, якбы бувъ довше поживъ въ Губичехъ. Та не такъ оно склало ся.
Германъ до нынѣ ще тямитъ тоту зимову но̂чь, въ котру постигло Ицка нещастє. О̂нъ цѣлый день сидѣвъ самъ въ хатѣ та нетерпеливо вычѣкувавъ свого опѣкуна зъ Дрогобича. Ицикъ поѣхавъ на торгъ. Въ день морозъ попустивъ, сонѣчко свѣтило ясно, а зо стрѣхи капало ажь любо. Але надъ вечеръ надтягли сѣри̂ хмары и почало лѣпити широкими пластами снѣгу. Швидко и свѣта не стало видно. Смеркло ся доразу, а снѣгъ все лѣпитъ та лѣпитъ. Тихо довкола, вѣтру нема. Германъ затопивъ въ печи, сѣвъ на припѣчку и жде, але Ицка якъ нема, такъ нема. Дорога въ село иде попри хату. Ось Германъ чує, гейкаютъ яки̂сь торгови̂, вертаючи домо̂вь. О̂нъ выбѣгъ, щобъ роспытати про Ицка. »А певно вже десь ѣде, — мы єго ще лишили въ мѣстѣ,« — о̂дповѣвъ селянинъ. Зновъ Германъ чекає. Огонь сичитъ и трѣскотитъ въ печи, — о̂нъ добувъ гороху и почавъ пражити єго въ грани, а для Ицка зваривъ ко̂лькоро
