яєць. Ось по̂дъ но̂чь потисъ морозъ, позамальовувавъ шибы ледовыми, дивными квѣтами. Далѣ зо̂рвавъ ся и вѣтеръ, почавъ бити снѣгомъ о шибы, свистѣти середъ крутыхъ берего̂въ, термосити и вырывати китицѣ въ стрѣсѣ. Огонь погасавъ, — Германови ставало лячно, о̂нъ докладавъ полѣнъ, и разъ-въ-разъ притулювавъ лице до о̂кна, чи не почув теленьканє Ицкового коня. Не чути нѣчого. Кро̂зь шпары въ стѣнахъ потягає зъ надвору холодомъ. Германови здає ся наразъ, що десь звонятъ, волосє зводитъ ся гору на головѣ, — думка про пожаръ пролѣтає въ него. О̂нъ прислухує ся, — нѣ, не чути нѣчого. Ось, засвистѣвъ, заревѣвъ, завывъ вѣтеръ дужше нѣжь впередъ, — немовь стадо скаженыхъ вовко̂въ летитъ до села, выючи зъ голоду, та копотячи середъ снѣговѣйницѣ. О̂дъ селяньскихъ дѣтей Германъ наслухавъ ся повѣстей про злодѣѣвъ, що въ бурливи̂ ночи добуваютъ ся до хатъ, — и ось єму причуло ся, що ктось скрыпнувъ сѣнешными дверми и легенько ступає-чалапкає по сѣнехъ, мацає руками по стѣнахъ — выразно чути шолопанє чимъ разъ то ближше хатныхъ дверей… Германъ хоче кричати, але чує, що щось здавило єго въ горлѣ; о̂нъ самъ не знаючи, що робитъ, втиснувъ ся въ темный, тѣсный кутъ за печею, — холодный по̂тъ выступивъ єму на чолѣ, — все тѣло дрожитъ, — о̂нъ що хвилѣ жде, що ось-ось дверѣ отворятъ ся, а въ нихъ покаже ся страшне, обросле лице злодѣя зъ огромною булавою та зъ широкимъ, блискучимъ ножемъ за ременемъ. Але хвиля за хвилею минає, — не чути нѣчого окро̂мъ проразливого завываня бурѣ. Въ Германа поволи духъ вступає, — але о̂нъ уже не смѣє встати зо̂ свого кута. Розгорячкована уява приводитъ єму на память
