повѣсти про »страччуко̂въ,« що робятъ ся зъ нехрещеныхъ дѣтей, закопаныхъ денебудь по̂дъ плотомъ, по̂дъ вербою. Єму здає ся, що щось чупкає по подѣ, — о̂нъ тревожно по̂днѣсъ очи въ гору, де було въ по̂двалѣ старымъ звычаємъ вырѣзане маленьке о̂конце. Морозъ пробѣгъ по єго тѣлѣ! Єму бачитъ ся, що о̂конце ворухнуло ся, що по̂днимає ся поволи-поволи въ гору а за нимъ виднѣє ся чорный, глубокій отво̂ръ. О̂нъ замеръ зо страху, не можучи о̂двернути очей о̂дъ о̂конця. Єму зазвенѣло въ ушехъ, — бачило ся, що въ нѣмъ само̂мъ, въ серединѣ, ворушатъ ся яки̂сь дики̂, тревожни̂ голосы, по̂днимає ся крикъ, замѣшанє безъ єго волѣ. Нещасный хлопець безумѣвъ зо страху и ожиданки. Але голосы не унимаютъ ся, стаютъ що разъ рѣзши̂, голоснѣйши̂, — якесь урыване теленканє пробиває ся кро̂зь змѣшаный гамо̂ръ. Германъ хвилю єще сидѣвъ, мовь мертвый, це знаючи, чи дѣйсно сесь гамо̂ръ по̂днявъ ся въ єго нутрѣ, чи може доноситъ ся зъ надвору. Але однои хвилѣ застановы було досыть. О̂нъ зо̂рвавъ ся, немовь въ яко̂йсь роспуцѣ и однымъ скокомъ бувъ коло о̂кна. Гамо̂ръ роздававъ ся вже на ихъ оборѣ, — видно яки̂сь все чорнѣйши̂ тѣни, чутно теленканье ко̂ньскои упряжи, — ахъ, Ицикъ, Ицикъ приѣхавъ!…
Гамо̂ръ по̂дъ хатою… Загримали до дверей. Германъ побѣгъ о̂дчиняти, и ще швидше влетѣвъ до хаты, такъ лячно, темно, холодно було въ сѣнехъ. Чи се зновъ єму причуло ся, чи то направду о̂нъ чувъ глубоке, тяжке стогнанє десь по̂дъ землею? О̂нъ дрожачи судорожно, докинувъ дровъ до огню и обернувши ся лицемъ до дверей, ждавъ, хто выйде. Дверѣ отворили ся, и пово̂льно, важкимъ поступомъ уво̂йшло чотырехъ селянъ, несучи кровавого, ледви живого
