вымѣнки. Toro то̂лько треба було Германови. О̂нъ нанявъ ся достарчувати дерева и вапна, але єго власныхъ грошей на те далеко не доставало. О̂нъ крутивъ ся, мучивъ ся, кидавъ ся сюды-туды, але надармо. Постороннои помочи годѣ було надѣятись, и Германови недалеко було до того, стратити все до чиста та ити зновъ либати кипячку до Борислава. Несподѣвана, хоть и не зовсѣмъ для него щаслива приключка выратовала єго тымъ разомъ.
Жидъ, у котрого пробувавъ Германъ ко̂лька лѣтъ, до̂знавшись, що єго слуга, простый либакъ, взявъ ся рядови достарчувати матеріяло̂въ до будо̂влѣ, зразу ушамъ своимъ не повѣривъ, о̂дтакъ розсмѣявъ ся, — въ ко̂нци видячи, що Германъ не на жартъ таки заходитъ ся коло роботы — (и кавціи ко̂лька сотъ гульдено̂въ зложивъ и дерева та вапна довозитъ), — розлютивъ ся дуже на него, чому єму того не сказавъ впередъ, чому не по̂шовъ зъ нимъ на спо̂лку и т. д.; a коли вконець Германъ зачавъ просити у него позички ко̂лькохсотъ гульдено̂въ, гнѣвъ єго до̂йшовъ до того, що не то̂лько о̂дмовивъ грошей, але ще вылаявши молодого спекулянта, выгнавъ єго зо̂ своєи хаты.
— Маршь, забирай ся! кричавъ розлюченый жидъ. Хто знає, о̂дки ты грошѣ взявъ! Може то крадене, — ще менѣ бѣда буде! Рушай, — най тя на очи не виджу!
Германъ забравъ свои манатки и по̂шовъ. Єго не такъ до̂ткнула образа и погане по̂дозрѣнє, якъ заво̂дъ и о̂дмова позички. Що дѣяти? Ту наставники наганяютъ, щобъ швидко достарчувати всего, а ту нѣзащо нѣ матеріялу бо̂льше закупити, нѣ навѣть фѣры заплатити. Правда, матеріялъ и перево̂зъ були тогди въ дрогобицкихъ околицяхъ въ пятеро дешевши̂ про-
