єго грошѣ не знавъ нѣхто и всѣ уважали єго простымъ наємникомъ. У свого господаря о̂нъ повнивъ зимою всяку службу и не мало неразъ натерпѣвъ ся о̂дъ єго жѣнки и о̂дъ другихъ жидо̂въ всѣлякои сварки, а то и битя. Однако о̂нъ хиливъ ся передъ ними и таивъ у собѣ зло̂сть.
Само собою розумѣє ся, що таке житє єму швидко збридло и що о̂нъ ждавъ весны, якъ спасенія душѣ. На веснѣ отвиравъ ся для него свобо̂днѣйшій свѣтъ, а житє въ Бориславѣ, хоть нужденне и невыго̂дне, все таки якось швидше и веселѣйше збѣгало середъ смѣху и жарто̂въ другихъ либако̂въ. Але не того бажавъ Германъ. О̂нъ по̂знавъ цѣну грошей въ нуждѣ, по̂знавъ, що безъ нихъ жити плохо, що они одни̂ можутъ выбавити єго о̂дъ тои нужды, погани и унижени, яки̂ такъ часто муситъ теперь терпѣти. Поволи въ єго души розгоряла ся страшна, горяча, слѣпа жадоба грошей, заглушувала всяки̂ други̂ чутя, закрывала передъ єго очима всѣ завады и манила єго то̂лько одною метою — богацтвомъ. О̂нъ зъ тревогою берѣгъ свои грошѣ, заощаджени̂ въ дняхъ недостатку зъ Ицкового промыслу, рахувавъ ихъ що тыждня, ховавъ якъ найдорожшу надѣю и не проговоривъ ся о нихъ нѣ передъ однымъ товаришемъ, боячи ся, щобъ они не всилували єго якъ небудь пропустити ихъ. Але о̂нъ знавъ, що гро̂шь лежачи не росте, для того обзиравъ ся пильно довкола, ловивъ всяки̂ слухи, роспытувавъ незначно про користни̂ гешефты. Гешефтъ незадовго лучивъ ся. Рядъ почавъ будувати въ Дрогобичи депо́ войскове и шукавъ по̂дрядчико̂въ на ро̂зни̂ будовничи̂ матеріялы. Часы були бѣдни̂, по̂дрядчико̂въ зголошувало ся не богато, а рядъ хотячи приспѣшити дѣло, поставивъ легки̂ и користни̂
