ревозу и продажи свою кипячку, а за кождыхъ пять коновокъ ихъ кипячки додавали шесту для него. Ко̂нь не потребувавъ такожь богато, бо за коновку смаровила, котрого самымъ нѣколи було налибати, селяне давали Германови сѣна, и єще не боронили єму поставити коня зъ во̂зкомъ черезъ во̂льный часъ по̂дъ своєю шопою.
Такъ оно ишло ко̂лька лѣтъ, а за той часъ Германо̂въ капиталъ не то̂лько не ростративъ ся, а при єго зручности и хитрости майже въ за-троє выро̂съ. О̂нъ за той часъ живъ дуже нужденно и ощадно: не пивъ нѣчого окро̂мъ воды, — ѣвъ мало и плохо и для того и сила єго, при нездорово̂мъ воздусѣ середъ багна, почала упадати. Але Германъ не дбавъ на те. Жадоба грошей чимъ разъ сильнѣйше опановувала єго, — чимъ разъ частѣйше о̂нъ думавъ надъ тымъ, якимъ бы ту способомь розбогатѣти. Зимою о̂нъ сидѣвъ въ Дрогобичи, — звычайно у того таки жида, що лѣтомъ куповавъ у него налибану кипячку. Се бувъ нестарый ще, сухій, поганый жидъ. О̂нъ торгувавъ мазею, мотузємъ, желѣзємъ и всякою всячиною, яка потрѣбна для селянъ. Германъ, пробуваючи у него зимою, помагавъ єму неразъ торгувати, при чо̂мъ богато єму придала ся давна єго онучарска вправа. Жидъ звычайно зазначувавъ цѣну за всякій товаръ, здаючи Германови до роспродажи, а що єму удало ся взяти звышь тои цѣны — се єго. Розумѣє ся, що Германъ не бувъ зъ тыхъ людей, котри̂ для якоись тамъ чесности готови̂ сами̂ собѣ шкоду робити. О̂нъ шахрувавъ купуючихъ и деръ зъ нихъ, що мо̂гъ, а коли неразъ деякій селянинъ зачавъ сварити ся або проклинати, о̂нъ смѣючись вытручувавъ єго за дверѣ. Такимъ способомъ Германъ дораблявъ ся. Про
