прошептавъ о̂нъ безъ свѣдома, самъ ще не знаючи, що се за тюрма и чи можна зъ неи выдобути ся на волю.
А споминки идутъ безперерывнымъ рядомъ, насуваютъ єму образы минулыхъ лѣтъ, не пытаючи, чи радо̂сть по нихъ остає въ серци, чи жаль и горе. Єго заробокъ о̂дразу по̂шовъ добре. Зъ невидимыхъ жерелъ по̂дходила кипячка ненастанно и сплывала блискучими перстенями на поверхно̂сть каламутнои воды. Германъ либаючи цѣлыми годинами, дивувавъ ся, що́ се за сила пре на верхъ той жовтавый, острый плынъ и де єго жерело. О̂нъ думавъ собѣ, що якбы добувъ ся до самого жерела, то тогди ажь мо̂гъ бы розбогатѣти. Але єго товаришѣ балакали частенько, що се то̂лько земля »потитъ ся,« що жерела нѣякого Германъ не добуде, бо єго и зовсѣмъ нема, а що до збогаченя, то може ще добрый часъ заждати. Германъ не любивъ тыхъ насмѣшокъ и покинувъ говорити, а далѣ и думати про нафтови̂ жерела.
Тымчасомъ и не добуваючись до жерелъ, о̂нъ умѣвъ тягнути зискъ зъ того, що було. Не довго двигавъ о̂нъ кипячку на коромеслѣ до Дрогобича и швидко побачивъ, що оно погана рѣчь. Але у него були грошѣ, — по-що єму мучити ся, коли можь и самому собѣ полекшити и ще о̂дъ другихъ скористати. Ось о̂нъ змовивши ся зъ другими либаками купивъ за свои грошѣ коня и возокъ, щобъ возити кипячку до Дрогобича. Зъ того выйшла потро̂йна користь для него. Разъ то, що не потребувавъ що дня двигати коновокъ до Дрогобича на продажь, бо мо̂гъ возити ихъ, тай то що другій день, — тымъ самымъ и часу менше тративъ и мо̂гъ бо̂льше улибати, — а ще и други̂ либаки давали єму для пе-
