кипячки поплачувавъ найлѣпше во̂скъ, Германъ казавъ єѣ о̂дновити и копати глубше, — бо она давнѣйше тримала то̂лько трийцять сяжень въ глубь. Коли о̂дбито дошки, котрыми була прикрыта, показало ся, що у споду вода, и треба було напередъ вычерпати воду. Вже три дни черпано, а власне нынѣ мавъ першій разъ спускати ся въ ню старый ро̂пникъ Матѣй, щобъ оглянути, де що треба направити и де копати штольнѣ. Коли Германъ о̂до̂йшовъ къ ямѣ, побачивъ, що ро̂пники саме вытягали кибель зъ ямы, въ котро̂й сидѣвъ уже о̂дъ доброи годины старый Матѣй.
— А що? спытавъ Германъ, по̂до̂йшовши къ робо̂тникамъ.
— Та нѣчо, — о̂дповѣли они. Отъ Матѣй зазвонивъ чогось, тай тягнемо.
— Ну, що тамъ такого може бути? спытавъ зачудуваный Германъ. Тяжке?
— Нѣ, не дуже. Щось старый мусѣвъ надыбати.
Германъ зацѣкавленый ставъ надъ яму, опершись на стовпцѣ, и пильно дививъ ся въ темну глубѣнь. Сонце косо пересѣкало отво̂ръ ямы, але въ глубь не було видно нѣчого. Одно то̂лько вдарило Германа — дивно-неприємный гнилый сопухъ, — але цѣкаво̂сть не давала єму о̂двернути ся. О̂нъ пильно, немовь помѣшаный, дививъ ся въ темну глубѣнь, мѣжь тымъ коли линва поволи навивала ся желѣзными перстенями на валъ корбы. О̂нъ глянувъ на тоти̂ перстенѣ и пригадавъ собѣ страшни̂ скрутелѣ величезнои гадюки на образѣ. Єго забобонна, роздразнена думка звязала якъ сто̂й прочутє якогось лиха зъ тымъ привидомъ. Въ то̂мъ плохо насмарована корба скрипнула проразливо, — Германъ глипнувъ въ глу-
