й шпурнув у великий кошик із пір'ям, куди вона звалилась, як підтята. Він хотів ухопити її за стан, як брав Кадіну, з брутальністю тварини, що не знає впину. Та Ліза, збілівши від цього несподіваного нападу, не скрикнувши, швидко вистрибнула з кошика. Вона піднесла руку тим рухом, що бачила допіру, коли дивилася, як колють птахів, стиснула свій кулак дебелої красуні й ударила Маржолена межи очі. Він звалився долі й розбив собі голову об гострий ріг кам'яної лави. В цю хвилину в темряві залунало хрипке та повільне кукурікання.
Ліза вся захолонула. Вона закусила вуста, її груди набули звичної нерухомости, що надавала цьому жіночому станові подібности до товстого черева. Над головою вона чула невиразне гуркотіння базару. Крізь продухи, що виходили на вулицю Рамбюто, долинав стукіт з пішоходу; він порушував глуху, глибоку тишу підземелля. В Лізи майнула думка, що тільки ці товсті руки її врятували. Вона струсила пір'ячко, що поприставало до її спідниці. Потому, боячись, щоб її тут не застукали, ковбасниця втекла, не глянувши на Маржолена. Коли вона проминула ґратчасті двері й побачила на сходах ясне світло дня, вона зідхнула з полегкістю.
Ліза ввійшла до ковбасні байдуже спокійна, тільки трохи бліда.
— Ти довго барилася, — сказав їй Кеню.
— Я не бачила Ґавара, хоч усюди шукала його, — спокійно відповіла жінка, — нам самим доведеться сьогодні з'їсти свою баранину.
Господиня, наче й не було нічого, наказала накласти смальцю у спорожнілу банку, нарізала котлет для своєї приятельки, мадам Табуро, що прислала по них свою дівчину. Вдари ножем по м'ясу нагадали їй Маржолена, що лежав там у льоху, під землею. Проте, Ліза не відчувала докорів сумління. Вона вчинила, як порядна жінка. Чи варто було ризикувати своїм спокоєм задля якогось хлопчини? Ні, їй надто добре жилося між чоловіком та дочкою. Проте, вона подивилась на Кеню; у ковбасника на потилиці шкура була жорстка та червона, наче в кабана, його голене підборіддя зашка-
