рубло, як кора на дереві. А юнакові потилиця та підборіддя були як рожевий оксамит. Та за це не слід було думати; Ліза не буде більше лащити його, бо хлопець узяв собі до голови різні дурниці. Їй тільки шкода було маленької дозволеної розривки, і вона казала собі, що діти надто вже швидко зростають.
Від тих думок її обличчя трошки зашарілося, і Кеню зауважив, що його жінка «до біса добре виглядає». Підсівши на хвилинку до неї біля каси, він казав:
— Тобі треба частіш ходити на прохідку. Це тобі на користь… Як хочеш, підемо колись увечері до театру. Ну, хоч до Ґете, — мадам Табуро там бачила таку гарну комедію!
Ліза посміхнулась і сказала, що побачить. Потому вона знову щезла. Кеню подумав, що його жінка надто добра і що ця худобина, Ґавар, не вартий того, щоб вона бігала його шукати.
Кеню не помітив, що Ліза піднялася по сходах. Вона увійшла до Фльоранової кімнати; ключ од тієї кімнатки завжди висів на цвяху в кухні. Ковбасниця полізла нагору, щоб розвідати щонебудь, бо на Ґавара вона більше не сподівалась. Вона поволі обійшла всеньке помешкання, оглянула ліжко, камін, усі чотири кути. Вікно, що виходило на маленьку терасу, було відчинене; ґранатове деревце, вкрите пуп'янками, купалося в золотім промінні соняшного заходу. І Лізі видалось, наче її продавниця не виходила з цієї світлички, наче вона ще вчора осьде ночувала, так не було тут жодної ознаки присутности чоловіка.
Це здивувало Лізу, що сподівалася побачити підозрілі скрині або шухляди, позамикані важкими колодками. Вона помацала навіть Оґюстінине літнє вбрання, що все висіло на стінці, й нарешті сіла до столу, перечитуючи почату сторінку, де слово революція повторювалося двічі. Молодиця налякалася, відсунула шухляду й побачила, що там повно паперів. Та перед цією таємницею, яку так недбало охороняв поганенький дерев'яний столик, раптом прокинулася вся її порядність.
Ліза, дуже схвильована, сиділа, схилившись над паперами, силкувалася зрозуміти зміст написаного, не
