Господар Лебіґр, услуговував клієнтам в одній жилетці; комірець йому був зім’ятий, широке обличчя з правильними рисами, бліде, невиспане. Чоловіки пили, стоячи коло прилавку. Вони кашляли, чвиркали, протирали очі, закропляючися з просонку білим вином та горілкою. Фльоран упізнав Лякайля; з його вже повного мішка визирала городина. Він випивав по третій чарці з приятелем, і той докладно йому розповідав, як купував кошик картоплі. Спорожнивши чарку, Лякайль пішов побалакати з Лебіґром до маленької скляної будки під задньою стіною винарні, де газ не світився.
— Що б ви пили? — запитав Кльод Фльорана.
Ще в дверях він привітався за руку з тим чоловіком, що його запрошував. Це був гарний здоровий хлопець, років щонайбільше 22-х, голений, з маленькими вусиками, такий бравий у своїй крислатій шляпі, замащеній крейдою, та у фуфайці без рукавів поверх синьої сорочки. Кльод називав його Олександром, плескав його по плечах і запитував, коли вони знову подадуться до Шарантона. Вони згадували, як подорожували вдвох човном. Вони спускались Марною. На вечерю вони їли кроля.
— Ну, що ж ви будете пити? — знову запитав Кльод.
Фльоран, ніяковіючи, поглядав на прилавок. Оправлені в мідь чайники з пуншем і гарячим вином грілися на маленькому синьо-рожевому полум’ї газового пальника. Висланець признався нарешті, що охоче випив би чогось гарячого. Господар Лебіґр налив три склянки пуншу. Біля чайників у кошичку лежали масляні булочки, допіру вийняті з печі; від них іще йшла тепла пара. Але ніхто не брав булок, і Фльоран також випив свій пунш без закуски. Він почув, наче струмок розтопленого олива влився в його порожній шлунок. Олександер заплатив за всіх.
— Гарний чолов’яга, — сказав Кльод, коли вони опинилися знов удвох на пішоході вулиці Рамбюто. — Весело було з ним на прогулянці, всякі штуки виробляв. Та ще, шельма, прегарно збудований! Я бачив його голим, і коли б він згодився бути мені за модель на свіжім повітрі!.. Тепер, як хочете, обійдімо Ринок.
