турувати свої ідеї, презентувати їх у правильній послідовності й чітко говорити, використовуючи свою дещо особливу англійську. Було також видно, що він впевнений у собі й не тремтітиме перед аудиторією. Я одразу ж прийняв його на працю. Невдовзі він став викладати курс “Формування стратегії”. Його добре сприйняли, особливо слухачі однорічної програми.
У 1969 р. ми почали думати, як відзначити 25-річний ювілей створення ЦНМ, що мав відбутись через рік. Окрім самого святкування, я хотів відвідати президента Конфедерації та подякувати йому за те, що Центр так добре працює як міжнародна інституція саме тому, що розташований на території Швейцарії у дуже міжнародному місті Женева. З наближенням ювілею я запитав у свого заступника, швейцарця Макса Детвілера, як можна було б влаштувати зустріч з президентом Швейцарської Конфедерації. Він сказав: “Напишіть йому листа”. — “Що я маю написати?” — “Просто напишіть, чому хочете його бачити”.
Я продиктував короткого листа, не особливо сподіваючись на відповідь. За три дні моя секретарка вбігла до офісу і з хвилюванням промовила: “Секретарка президента Тшуді на телефоні й запитує, чи наступної середи о 15.00 вам буде зручно побачитись із президентом?”
Коли прийшов той день, я поїхав до Берна. Дещо поблукав поки знайшов, де розташований офіс президента Швейцарської Конфедерації. Я підійшов до відкритих воріт, біля яких мене зустрів з виду неозброєний охоронець. Показав йому листа, що підтверджував мою зустріч з президентом, і охоронець просто сказав: “Він на третьому поверсі”. Я піднявся на третій поверх і запитав чоловіка, який саме про ходив коридором, де офіс президента Тшуді. Чоловік сказав: “Він у кімнаті 322”. — Я запитав: “То що мені робити?” — Він відповів дещо іронічно, змусивши мене зніяковіти: “Постукайте в двері”.
Коли я так і зробив, почув голос: “Заходьте!” Президент, який там був, піднявся, потиснув мені руку і представив свого радника з питань науки та освіти. Між нами відбулась дуже неформальна, навіть дружня розмова, яка тривала 45 хвилин. Я був спантеличений. Хіба можна уяви ти візит до президента будь-якої країни без жодних перевірок та протоколів? Тільки тоді я зрозумів, що таке пряма швейцарська демократія, як керують країною, якими людьми є сім федеральних радників (в інших країнах їх називали б міністрами), один з яких протягом року виконував функції президента країни. Всі вони мали досить обмежені
