Сторінка:Ivan Ohienko Bible.djvu/1221

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана

1217

Євангелія від св. Матвія 21, 22

не повірили ви, а ми́тники та блудоді́йки йняли йому віри. А ви бачили, та проте не покаялися й опісля́, щоб повірити йому.

Притча про злочинних винарі́в

 33 Послухайте іншої притчі. Був госпо́дар один. Насадив виноградника він, обгородив його муром, ви́довбав у ньому чави́ло, башту поставив, — і віддав його винаря́м, та й пішов.

 34 Коли ж надійшов час плоді́в, він до винарів послав рабів своїх, щоб прийняти плоди́ свої.

 35 Винарі ж рабів його похапали, — і одно́го побили, а другого замордували, а того вкаменува́ли.

 36 Знов послав він інших рабів, більш як перше, — та й їм учинили те саме.

 37 Нарешті послав до них сина свого́ і сказав: „Посоро́мляться сина мого“.

 38 Але́ винарі́, як побачили сина, міркувати собі стали: „Це спадкоє́мець; ходім, замордуймо його, — і заберемо його спа́дщину!“

 39 І, схопи́вши його, вони вивели за виноградник його, та й убили.

 40 Отож, як прибу́де той пан виноградника, що́ зробить він тим винаря́м?“

 41 Вони кажуть Йому: „Злочинців погубить жорсто́ко, виноградника ж віддасть іншим винаря́м, що будуть плоди́ віддавати йому своєча́сно“.

 42 Ісус промовляє до них: „Чи ви не читали ніко́ли в Писа́нні: Камінь, що його будівничі відкинули, — той наріжним став каменем; від Господа сталося це, і дивне воно в очах наших!“

 43 Тому́ кажу вам, що від вас Царство Боже відійметься, і дасться наро́дові, що плоди́ його буде прино́сити.

 44 І хто впаде́ на цей камінь — розі́б'ється, а на кого він сам упаде — то розча́вить його́“.

 45 А як первосвященики та фарисеї почули ці притчі Його, то вони зрозуміли, що про них Він гово́рить.

 46 І намага́лись схопи́ти Його, але́ побоялись людей, бо вважали Його за Пророка.

Притча про гостей весільних

22 А Ісус, відповідаючи, знов почав говорити їм при́тчами, кажучи:

 2 „Царство Небесне подібне одно́му царе́ві, що весі́лля справляв був для сина свого́.

 3 І послав він своїх рабів покликати тих, хто був на весі́лля запрошений, — та ті не хотіли прийти.

 4 Зно́ву послав він інших рабів, наказуючи: „Скажіть запрошеним: Ось я приготува́в обід свій, закололи бики й відгодо́ване, — і все готове. Ідіть на весі́лля!“

 5 Та вони злегковажили та порозхо́дились, — той на поле своє, а той на свій торг.

 6 А останні, похапавши рабів його́, знущалися, та й повбивали їх.

 7 І розгнівався цар, і послав своє ві́йсько, — і вигубив тих убійників, а їхнє місто спалив.

 8 Тоді каже рабам своїм: „Весі́лля готове, але́ недостойні були́ ті покликані.

 9 Тож підіть на роздорі́жжя, і кого тільки спіткаєте, — кличте їх на весі́лля“.

 10 І вийшовши раби ті на роздоріжжя, зібрали всіх, кого тільки спіткали, — злих і добрих. І