Сторінка:Ivan Ohienko Bible.djvu/1334

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана

1330

Євангелія від св. Івана 12, 13

 42 Проте́ багато-хто навіть із старших у Нього ввірували, та не признавались через фарисеїв, — щоб не вигнано їх із синагоги.

 43 Бо любили вони славу людську більше, аніж славу Божу.

Заповідь Божа — то вічне життя

 44 А Ісус підняв голос, та й промовляв: „Хто вірує в Мене, не в Мене він вірує, але в Того, Хто послав Мене.

 45 А хто бачить Мене, той бачить Того, хто послав Мене.

 46 Я, Світло, на світ прийшов, щоб кожен, хто вірує в Мене, у те́мряві не зоставався.

 47 Коли б же хто слів Моїх слухав та не вірував, Я того не суджу́, бо Я не прийшов світ судити, але щоб спасти світ.

 48 Хто цурається Мене, і Моїх слів не приймає, той має для себе суддю́: те слово, що Я говорив, — останнього дня воно бу́де судити його!

 49 Бо від Себе Я не говорив, а Отець, що послав Мене, — то Він Мені заповідь дав, що́ Я маю казати та що́ говорити.

 50 І відаю Я, що Його ота заповідь — то вічне життя. Тож що́ Я говорю́, то так говорю́, як Отець Мені розповіда́в.

Тає́мна Вечеря.
Ісус умиває ноги Своїм учням

13 Перед святом же Пасхи Ісус, знавши, що настала годи́на Йому́ перейти до Отця з цього світу, полюбивши Своїх, що на світі були́, до кінця полюбив їх.

 2 Під час же вече́рі, як диявол уже був укинув у серце синові Си́мона — Юді Іскаріотському, щоб він видав Його́,

 3 то Ісус, знавши те, що Отець віддав все Йому в руки, і що від Бога прийшов Він, і до Бога відходить,

 4 устає від вечері, і здіймає одежу, бере рушника́ й підпері́зується.

 5 Пото́му налив Він води до вмива́льниці, та й зачав обмивати ноги учням, і витирати рушнико́м, що ним був підпере́заний.

 6 І підходить до Си́мона Петра, а той каже Йому: „Ти, Господи, ми́тимеш но́ги мені?“

 7 Ісус відказав і промовив йому: „Що́ Я роблю́, ти не знаєш тепер, але опісля́ зрозумієш“.

 8 Говорить до Нього Петро: „Ти повік мені ніг не обмиєш!“ Ісус відповів йому: „Коли́ Я не вмию тебе, — ти не матимеш частки зо Мною“.

 9 До Нього проказує Си́мон Петро: „Господи, — не самі мої но́ги, а й руки та го́лову!“

 10 Ісус каже йому: „Хто обмитий, тільки но́ги обмити потребу́є, бо він чистий увесь. І ви чисті, — та не всі“.

 11 Бо Він знав Свого зра́дника, тому то сказав: „Ви чисті не всі“.

 12 Коли ж пообмива́в їхні но́ги, і одежу Свою Він надів, засів зно́ву за стіл і промовив до них: „Чи знаєте ви, що́ Я зробив вам?

 13 Ви Мене називаєте: Учитель і Госпо́дь, — і добре ви кажете, бо Я є.

 14 А коли обмив ноги вам Я, Госпо́дь і Вчитель, то повинні й ви один о́дному ноги вмивати.

 15 Бо то Я вам при́клада дав, щоб і ви те чинили, як Я вам учинив.

 16 Поправді, поправді кажу́ вам: Раб не більший за пана свого́, послане́ць же не більший від того, хто вислав його.

 17 Коли знаєте це, то блаженні ви, якщо таке чините!