Сторінка:Ivan Ohienko Bible.djvu/1369

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана

1365

Дії святих апостолів 13, 14

 48 А погани, почувши таке, раділи та Слово Господнє хвалили. І всі ті, хто призначений був в життя вічне, увірували.

 49 І ширилось Сло́во Господнє по ці́лій країні.

 50 Юдеї ж підбили побожних впливових жінок та значніших у місті, і зняли́ переслі́дування на Павла та Варнаву, та й вигнали їх із своєї землі.

 51 Вони ж, обтрусивши із ніг своїх порох на них, подалися в Іконі́ю.

 52 А учні сповня́лися радощів і Духа Святого.

Випа́дки в Іконії та в Лістрі

14 І трапилось, що в Іконі́ї вкупі ввійшли вони до синагоги юдейської, і промовили так, що бе́зліч юдеїв й огре́чених увірували.

 2 Невірні ж юдеї підбу́рили та роз'ятри́ли душі поган на братів.

 3 Та проте довгий час пробули́ вони там, промовляючи мужньо про Господа, що свідо́цтво давав слову благода́ті Своєї і робив, щоб знаме́на та чу́да чинились їхніми руками.

 4 А в місті наро́д поділився, — і пристали одні до юдеїв, а інші тримались апо́столів.

 5 Коли ж кинулися ті погани й юдеї з своїми старши́ми, щоб зневажити їх та камінням побити,

 6 то, дізнавшись про це, вони повтікали до міст лікао́нських, до Лі́стри та Де́рвії, та в околиці їхні,

 7 і Єва́нгелію там звіща́ли.

 8 А в Лі́стрі сидів один чоловік, безвладний на ноги, що кривий був з утроби своєї матері, і ніко́ли ходити не міг.

 9 Він слухав, як Павло́ говорив, який пильно на нього споглянув, і побачив, що має він віру вздоровленим бути,

 10 то голосом гучни́м промовив: „Устань просто на ноги свої!“ А той скочив, і ходити почав.

 11 А люди, побачивши, що́ Павло́ вчинив, підне́сли свій голос, говорячи по-лікао́нському: „Боги людям вподі́бнились, та до нас ось зійшли!“

 12 І Варнаву вони звали Зе́всом, а Герме́сом Павла, бо він провід мав у слові.

 13 А жрець Зе́вса, що святиня його перед містом була, припрова́див бики та вінки до воріт, та й з наро́дом прино́сити жертву хотів.

 14 Та коли про це почули апо́столи Варнава й Павло, то роздерли одежі свої, та й кинулися між наро́д, кричачи

 15 та говорячи: „Що́ це робите, люди? Таж і ми такі самі смерте́льні, подібні вам люди, і благовістимо́ вам, — від оцих ось марно́т наверну́тись до Бога Живого, що створив небо й землю, і море, і все, що в них є.

 16 За минулих родів попустив Він усім народам, щоб ходили стежка́ми своїми,

 17 але́ не зоставив Себе Він без свідчення, добро чинячи: подавав нам із неба дощі та врожайні часи́, та напо́внював їжею й радощами серця наші“.

 18 І, говорячи це, зале́две спинили наро́д не приносити їм же́ртов.

 19 А з Антіохі́ї та з Іконі́ї посхо́дились юдеї, і, підбуривши на́товп, камінням побили Павла, та й за місто геть виволікли, мавши думку, що вмер він.

 20 Коли ж учні його оточили, то він устав, та й вернувся до міста. А наступного дня він відбув із Варнавою в Де́рвію.

Повернення до Антіохії

 21 І, як звістили Єва́нгелію тому містові, і учнів багато придбали,