627
Книга Йова 7, 8
8 Не побачить мене око того, хто бачив мене, Твої очі поглянуть на мене — та немає мене.
9 Як хмара зникає й прохо́дить, так хто схо́дить в шео́л,[1] не вихо́дить,
10 не верта́ється вже той до дому свого́, та й його не пізнає вже місце його.
11 Тож не стримаю я своїх уст, говоритиму в у́тиску духа свого, нарікати я буду в гірко́ті своєї душі:
12 Чи я море чи мо́рська потво́ра, що Ти надо мною сторо́жу поставив?
13 Коли я кажу́: „Нехай по́стіль потішить мене, хай думки́ мої ложе моє забере“,
14 то Ти снами лякаєш мене, і виді́ннями стра́шиш мене
15 І душа моя пра́гне заду́шення, смерти хо́чуть мої кості.
16 Я обри́див життям. Не повіки ж я жи́тиму! Відпусти ж Ти мене, бо марно́та оці мої дні!
17 Що таке чоловік, що його Ти підно́сиш, що серце Своє прикладаєш до ньо́го?
18 Ти щора́нку за ним назираєш, щохвилі його Ти дослі́джуєш.
19 Як довго від мене ще Ти не відве́рнешся, не пу́стиш мене проковтну́ти хоч сли́ну свою?
20 Я згрішив. Що ж я маю робити, о Сто́роже лю́дський? Чому́ Ти поклав мене ціллю для Себе, — і я стався собі тягаре́м?
21 І чому́ Ти не про́стиш мойого гріха́, і не відкинеш провини моєї? А тепер я до по́роху ляжу, і Ти бу́деш шукати мене, — та немає мене“.
8 І заговорив шух'я́нин Білда́д та й сказав:
2 „Аж доки ти бу́деш таке тереве́нити? І доки слова́ твоїх уст будуть вітром бурхли́вим?
3 Чи Бог скри́влює суд, і хіба Всемогу́тній викри́влює правду?
4 Якщо твої діти згріши́ли Йому, то Він їх віддав в руку їх беззако́ння!
5 Якщо ти зверта́тися будеш до Бога, і бу́деш блага́ти Всемогу́тнього,
6 якщо чистий ти та безневи́нний, — то тепер Він тобі Свою милість пробу́дить, і напо́внить оселю твою справедли́вістю,
7 і хоч твій поча́ток нужде́нний, але́ твій кінець буде ве́льми великий!
8 Поспитай в покоління давні́шого,
- ↑ Шеол — за старозавітною вірою це місце перебування душ людських по смерті, той світ, грецьке ад.
