638
Книга Йова 17, 18
14 До гро́бу я кличу: „О батьку ти мій!“ До черви́: „Моя мамо та се́стро моя!“
15 Де ж тоді та наді́я моя? А надія моя, — хто побачить її?
16 До шео́лових за́сувів зі́йде вона, коли зі́йдемо ра́зом до по́роху“.
18 І заговорив шух'янин Білда́д та й сказав:
2 „Як довго ви бу́дете па́стками класти слова́? Розміркуйте, а по́тім собі погово́римо!
3 Чому́ порахо́вані ми, як худоба? Чому в ваших оча́х ми безумні?
4 О ти, що розша́рпуєш душу свою в своїм гніві, — чи для те́бе земля опусті́є, а скеля осу́неться з місця свого́?
5 Таж світи́льник безбожних пога́сне, і не буде світи́тися і́скра огню́ його:
6 його світло стемні́є в наме́ті, і згасне на ньому світильник його,
7 стануть тісні́ кроки сили його́, і вдарить його власна рада!
8 Бо він ки́нений в па́стку ногами своїми, і на ґраті він буде ходити:
9 пастка схо́пить за сто́пу його́, змі́цниться сітка на ньому, —
10 на нього захо́ваний шнур на землі, а па́стка на нього — на сте́жці.
11 Страхіття жаха́ють його звідусі́ль, і женуться за ним по сліда́х.[1]
12 Його сила голодною буде, а нещастя при боці його пригото́влене.
13 Його шкіра пої́джена буде хворобою, поїсть члени його перворо́джений смерти.
14 Віді́рвана буде безпе́ка його від наме́ту його, а Ти до царя жахів його приведе́ш...
15 Він перебуває в наметі своє́му, який не його, на мешка́ння його буде ки́нена сірка.
16 Здо́лу посо́хнуть коріння його, а згори́ — його ві́ття зів'я́не.
17 Його пам'ять загине з землі, а на вулиці йме́ння не буде йому.
18 Зажену́ть його з світла до те́мряви, і ввесь світ проганяє його.
19 У нього немає в наро́ді наща́дка, ні внука, і немає оста́нку в місцях його ме́шкання.
20 На згадку про день його остовпіва́ли останні, за воло́сся ж хапа́лись давні́ші...
21 Ось такі то мешка́ння неправедного, і це місце того, хто Бога не знає!“
- ↑ Ориґінал дає: і пхають його по ногах його.
