689
Книга псалмів 34
1 Давидів. Судися, о Господи, з тими, хто су́диться зо мною воюй з тими, хто зо мною воює,
2 візьми мало́го й великого щита́, — і встань мені на допомогу!
3 Дістань списа, і дорогу замкни моїм напасника́м, скажи до моєї душі: „Я — спасі́ння твоє“!
4 Нехай засоро́мляться й будуть пога́ньблені ті, хто чатує на душу[1] мою; хай відступлять назад і нехай посоро́мляться ті, хто лихо мені замишляє.
5 Бодай вони стали, немов та поло́ва на вітрі, і Ангол Господній нехай їх жене;
6 нехай буде доро́га їхня те́мна й сковзька́, і Ангол Господній нехай їх жене, —
7 бо вони безпричинно тене́та свої розставляють на мене, яму копають безвинно на душу мою!
8 Нехай на́гла загибіль, якої не знає, на нього спаде, і сітка його, яку він наставив, хай зловить його у на́гле нещастя, — бодай він до нього упав!
9 А душа моя в Господі буде радіти, звеселиться Його допомогою!
10 Скажуть усі мої кості:[2] „Господи, хто подібний до Тебе?“ Ти рятуєш убогого від сильнішого над нього, покірного та бідаря́ — від його дерія́.
11 Свідки встають неправдиві, чого я не знав — питають мене,
12 віддають мені злом за добро, осиро́чують душу мою!
13 А я, як вони хворували були́, зодягався в вере́ту, душу свою мучив по́стом, молитва ж моя поверталась на лоно моє.
14 Як при́ятель, бу́цім то брат він для мене, — так я ходив, ніби був я в жало́бі по матері, був я засму́чений, схи́лений.
15 А вони, як упав я, радіють та схо́дяться, напасники́ проти мене збираються, я ж не знаю про те; кричать, і не вмовка́ють,
16 з дармоїдами та пересмі́шниками скрего́чуть на мене своїми зубами.
17 Господи, — чи довго Ти бу́деш дивитись на це? Відверни́ мою душу від їхніх зубі́в, від отих левчуків одина́чку мою!
18 Я буду Тебе прославляти на збо́рах великих, буду Тебе вихваляти в числе́ннім наро́ді!
19 Нехай з мене не ті́шаться ті, хто ворогує на мене безви́нно, нехай ті не морга́ють очима, хто мене без причини нена́видить,
