Я вірю — все б для мене він покинув:
Плуги, і хутір, і волів,
І соколом додому прилетів.
Нігде без милого я місця не знайду:
У хаті ніч, надворі жарко,
Туди піду, сюди прийду,
Його нема, — чогось-то жалко.
Не знаю, що сама роблю,
То те вхоплю, друге вхоплю,
Глядиш, усе летить додолу.
Чи скоро, милий мій, прийдеш додому?
Прилинь, прилинь. Боюсь з ума зійду,
Я цілий день дурна ходжу;
Що коло мене є — не чую і не бачу;
А тільки чую те, як плачу,
І те, як серденько болить.
О Боже мій! де горе се взялося?
Ще молода, на світі не жила,
А вже воно, мов та змія,
Так дуже в серденько впилося.
Ох! знаю я, чого терплю,
Чого болить душа і світ темніє.
Мені ще гріх, ще лі́та молодії,
О Господи прости! — а я уже люблю.
Люблю і мучусь без кінця,
Несу великий страх і горе,
Спаси мене, великий Боже!
Молитися немає сили.
Отак ув о́чах і стоїть,
О Боже мій! душа болить...
Ану, лишень, пригну коліни.
