Тітка
Бач, молиться, і вся в сльозах,
Та неабияк — на колінах.
Галя (встає)
Се тьотушка!... та ізлякалась же на прах!
Тітка
З базару я прийшла, та й стала, бач, у сінях;
Та й слухаю, що ти у хаті не одна,
А з кимсь балакаєш, я думала, що гості;
Тихесенько сюди ввійшла...
Дивлюсь, — ти простяглася на помості.
Скажи, голубонька моя,
Чого жива до Бога лізеш?
Галя
Ох, мамочко моя!
Підчас[1] і горя не умириш.
Сиділа я, сумуючи, одна,
От тут, якраз, коло вікна,
То те, друге на ум мені всходило;
Згадала й те, що я на світі сирота,
I горе серцем овладіло
Неі́доме мені до сій пори;
I стало трудно, стало важко,
Родителів так стало жалко, —
Мене так сльози залили.
Я світа Божого невзріла,
Не відаю, коли і як
Упала я пред Богом на коліна,
