32
Михайло Петренко. Життя і творчість
аніж український поет взяв у руки збірку Лермонтова, — але звертає на себе увагу, по-перше, сам факт дуже незабарного (на ті часи) знайомства з книгою визначного поета, по-друге, розвинене літературне чуття Петренка, яке дозволило йому в масі російської поезії виділити не В. Бенедиктова (що його згадано в статті Ю. Шевельова), не когось іншого, а таки Лермонтова, і, звичайно ж, по-третє, певна суголосність переживань, окреслених у кількох Петренкових поезіях, та тих, які було заявлено першою збіркою російського поета. Конкретним мотивам вірша «Дивлюся на небо...» навряд чи можна знайти пряму відповідність у поезії першої Лермонтовської збірки[1], проте можна вести мову про більш загальний перегук умонастроїв Петренкового ліричного героя (в окремих, далеко не всіх творах Петренка) з більш яскравим, значно більш драматичним і трагічним умонастроєм героя поезій Лермонтова. Тут уже мова мусить вестися, можливо, не так про вплив (хоч і впливу відкидати неможливо), як про цілком природний порух одного поета перейняти в іншого (інших) спосіб вираження своїх почуттів, котрі йому — слушно чи неслушно — видаються близькими до тих, котрі у творчості сучасників уже здобули вислів.
Уже наявність епіграфа в першодруку вірша «Дивлюся на небо...» (в «Южном русском зборнике» вірш друковано як номер перший у циклі «Небо», епіграф відсутній), не кажучи про концепцію твору, доволі рідкісну для української поезії, могла формувати думку про певний інтерес Петренка до творчості Лермонтова. Дещо спрощуючи, думку про вплив Лермонтова на українського поета висловив був М. Петров у своїх «Очерках истории украинской литературы ХIХ столетия» (К., 1884). Також на основі того очевидного факту, що вірш «Як в сумерки вечірній дзвін...» написано Петренком не без орієнтації на «Вечерний звон», автором якого є I. Козлов (котрий в свою чергу переспівав
- ↑ Найближче до них перебувають, можливо, мотиви вірша «Тучи» («Тучки небесные, вечные странники...»), яким, як останнім акордом, завершується збірка «Стихотворения М. Лермонтова».
