Не заболочений луг: ні комиш, ні рогіз не росте там.
Не на чужому ти пастимеш вівці, і пошесть ворожа
Од незнайомих сусід на ягнята твої не перейде.
Так! ти щасливий, мій друже! Ти дома, лежиш в холодочку
Біля священих джерел, на березі рідної річки.
Тут тобі тин-живопліт, де гіблейські трудівниці бжоли
Взяток важенний беруть на буйнім верболозовім цвіті,
Вколо літають, бренять, до солодкого сну запрошають;
Тут, по-під скелю йдучи, садівничий наспівує пісні;
Тут про кохання твоє голуби тобі стиха туркочуть
І з верховіття кленка озивається горлиця ніжна…
Так, мені добре… І перше олень піде пастись в повітря,
Море раніше всі викине риби на піски безвідні,
Парти із жизних долин приблукають раніше до Рейну,
А напівдикий германець Євфратові питиме води, —
Аніж у серці моїм захитається образ владики.
Лихо судилося нам; ми йдемо на безвіддя Лібійські,
Другі мандрують до скитів, а треті — на берег Оакси;
Навіть на північ, за море ідуть до Британського краю…
Чи й доведеться коли повернутися знов до отчизни,
