Сторінка:Mykola Zerov Antologiya rymskoyi poeziyi. 1920.djvu/3

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


КАТУЛЛ, 3.

 

ПЛАЧ, Венеро! плачте, Купідони! 
Плачте, люде витончені й чемні:
Вмер горобчик милої моєї,
Вмер горобчик, що вона любила
І як свого ока доглядала.
Був він ніжний і ласкаву пані
Знав, як доня малолітня матір:
На її колінах завжди бавивсь
І, стрибаючи навколо неї,
Щебетанням вірним озивався.
А тепер і він пішов до краю,
Звідкіля ніхто ще не вертався…
Хай во віки ти не діждеш долі,
Попідземна темряво несита!
Ти нам радість нашу відібрала…
Горе й нам, горобчику сердечний!
Через тебе дорогі очиці
Од плачу, од сліз почервоніли.