канського Риму і тріумфу нового Цезаріянського з Октавіяном (Августом) на чолі.
Найбільшою опорою переможців були давні легіони Цезаря, що на своіх плечах винесли весь тягарь його гальськоі та цівільноі війни. Тому — задовольнити ветеранів забитого диктатора, надгородити вірних спільників і друзів — стало першим завданням Цезаріянського уряду. Спосіб задоволення був єдиний, підказаний традицією — наділення землею. Але перевести таку величезну операцію земельну тай перевести до того планово й мирно, у правительства жадноі змоги не було: земельний фонд Італіі був обмежений, ветеранів — багато, скуповувати-ж ґрунта у землевласників за високі ціни — не ставало коштів. Довелось звернутися до методу конфискацій — одібрати землю на територіі 18 найбагатших міст Італіі і заснувати там колоніі ветеранів. Налякана розпорядженнями урядових комисарів, тероризована сваволею жовнірства, хліборобська людність Італіі доходить до правдивоі розпуки: одна частина іі шукає виходу в еміграціі, друга, зоставшись на місці, ув'язується в кріваві сутички з новими власниками, третя — поповнює кадри бандитів та жебраків… Повсякчасні хвилювання й заколоти занепокоіли зрештою й правительство, і Октавіян мусів де в чому своі аграрні закони змягчити: разом з маєтками сенаторів він увільнив од конфискати землі і тих дрібних господарів, що іх власність не перевищувала норми звичайного жовнірського наділу. „Ці льготи, пише Фереро, трохи потішили середні класи, і серед страшного заколоту ніжний та гармонійний голос поета заспівав пісню подяки, якій суджено було лунати на протязі віків. Вергілій, що сам був дрібним землевласником, наважився трактувати в буколічній поезіі те, що ми назвали-б нині злобою дня. Він висловив в першій еклозі свою подяку і подяку дрібних землевласників Італійських молодому владарю, якого ще й сам гаразд не знав, примішуючи до неі де-що з тієі побожности, яка після апотеозу Цезаря мала тенденцію поширюватися з мертвого фундатора на живих ватажків народньоі партіі“…
В еклозі проходить перед нами поетичний пейзаж рідноі поетові Ломбардіі і — на тлі його — розмова двох пастухів, Титира
