6
Твори. Критичні та історико-літературні матеріали
поета, О. Є. Петренко виступає повноправним літературознавцем. Зрештою, ця книга, яку читач тримає в руках і яка впорядкована О. Є. Петренком, це промовисто засвідчить. Дослідником зібрано матеріали, які відбивають максимально достовірний на сьогодні рівень знань про життєвий шлях поета, а також дозволяють здійснити надзвичайно детальне входження в процес рецепції та інтерпретації його творчості. Матеріалами цього збірника стали не тільки книги з історії української літератури (дослідження, підручники, посібники), не тільки монографії зі згадкою про М. Петренка чи подібні ж збірники статей, а й великий масив поточної преси, включно до районних і міських газет, довідників, календарів тощо, інших (звукових, візуальних тощо) форм донесення інформації.
Книга в підсумку подає розмаїту, часами строкату картину висловлювань про поета М. Петренка. На відміну від аналогічних збірників радянської пори (про які вище згадувалося) тут відсутнє будь яке цензурування чи умовчування з боку упорядника. Упорядник дозволив повноту вислову будь-кому, хто брався за цю тему. Завдяки цьому в матеріалах збірника зустрічаємо цікаві, вигадливі, іноді зовсім несподівані інтерпретації поезії Петренка та її зіставлення з іншими явищами, оригінальні визначення її місця в розвитку українського поетичного слова та зокрема в романтичному секторі. Тут, очевидно, вступає в силу принцип: кожен дослідник має право на своє бачення – і читачеві вирішувати, чия інтерпретація є більш аргументованою й переконливою. Але серед матеріалів (їх теж наведено у збірнику) зустрічаємо й те, з чим погодитися навряд чи можливо. Це – непоодинокі домисли, вимисли, відверті фантазування у темі життєвого шляху та родинного оточення письменника, які з’явилися були друком і до яких вдавався той чи інший автор за відсутності належної множини достовірних відомостей. Домисли – шлях надто легкий, з дешевою ціною авторства, спокусливий для декотрих, котрі вважають можливим допускати безвідповідальне белетризування у тій сфері, де сумлінний дослідник обирає шлях тривалих документальних пошуків. Можна зрозуміти обурення упорядника та окремі (втім, нечисленні) його саркастичні зауваги й коментарі, що супроводжують наведення фрагментів таких безвідповідальних «розвідок».
