У промові «Вплив європейської цивілізації на колонії» (1889) ми прагнули показати, що цивілізовані нації не можуть нав'язати свою цивілізацію нижчим расам, і продемонструвати недостатність освіти, інституцій чи віровчень для зміни соціального стану нижчих народів. Ми стверджували, що всі елементи цивілізації відповідають певним способам відчуття і мислення, або психічній конституції, що представляє минуле цілої раси, спадкові мотиви поведінки, які є результатом досвіду і вчинків довгої низки предків. Лише століття, а не завойовники, можуть суттєво змінити їх. Далі ми вважали, що народ може піднятися в цивілізації лише через низку кроків, і якщо ми намагаємося, виховуючи його, ухилитися від цих кроків, ми лише заплутуємо його мораль і залишаємо його на нижчому рівні, ніж той, якого він сам досяг. І ми припускали, що араби — єдиний сучасний народ, здатний цивілізувати нижчі народи, тому що тільки у них ще збереглися надзвичайно прості інститути і віровчення. Тепер я маю намір зробити це питання загальним і показати, що вищі раси ніколи не підпадали під вплив чужої цивілізації швидше, ніж нижчі раси; і що якщо вони іноді приймали вірування, інститути, мови та мистецтва, відмінні від тих, що були у їхніх предків, то лише після того, як вони повільно і глибоко трансформували їх і увідповіднювали свою психічну конституцію.
Історія, здається, на кожній сторінці суперечить цьому твердженню і показує нам народи, які змінили елементи своєї цивілізації і прийняли нові релігії, мови та інститути; але більш уважне вивчення цих нібито змін показує, що, хоча назви цих речей могли бути змінені з великою легкістю, реалії, приховані за цими назвами, продовжували жити і трансформувалися лише з надзвичайною повільністю. Найпарадоксальнішою ця теорія може здатися у випадку з релігійними віровченнями, але насправді саме в них ми знаходимо одні з найяскравіших її підтверджень. Всім відомо, що всі великі релігії — брахманізм, буддизм, християнство та іслам - спровокували навернення цілих рас, які прийшли до них одразу. Але уважне дослідження переконає нас, що в цих випадках змінювалася назва релігії, а не сама релігія; і що новоприйняті віровчення зазнавали змін, які робити їх відповідним зі старими віровченнями, які вони замінили і продовженням яких вони були, і це іноді до такої міри, що
