загальнолюдському ділові; що розумний розвиток усякої народности є не що инше, як возведення до загальнолюдського значіння того типу, який ховається в самім коріні народнього буття, Вл. Соловйов в статті „О грѣхахъ и болѣзняхъ“, полемізуючи з Страховим, між иншими, виставив такі свої тези: 1) Народність — се позитивна сила, і кожний народ має право на незалежне (від инших народів) істнування і на свобідний розвиток своїх національних здібностей. 2) Народність — се найголовніший фактор (чинник) природно-людського життя, і розвиток національної свідомости є великий успіх в історії людськости. 3) Національна ідея, як політична справедливість, во ім'я якої обороняються й визволяються народности малосилі й пригнічені, має високе моральне значіння і заслуговує всякої поваги й сімпатії. 4) Націонализм чи національний егоїзм (цітуємо далі без перекладу), „т. е. стремленіе отдѣльнаго народа къ утвержденію себя на счетъ другихъ народностей, къ господству надъ ними, — есть полное извращеніе національной идеи; въ немъ народность изъ здоровой, положительной силы превращается въ болѣзненное, отрицательное усиліе, опасное для высшихъ человѣческихъ интересовъ и ведущее самый народъ къ упадку и гибели“.... 8) „Въ настоящее время (статтю писано р. 1889) при искусственномъ возбужденіи въ русскомъ обществѣ грубо-эгоистическихъ инстинктовъ и стремленій, а также вслѣдствіе нѣкоторыхъ историческихъ условій, духовное развитіе Россіи задержано и глубоко извращено“… Так писав Вол. Соловйов.
Тоді, як бажання розвитку мови своєї народности і взагалі культур народностей, не має в собі й крихти сепаратизму, вимоги касування мов народностей і їх культур випливають виключно з національного егоїзму, в основі якого завше лежить ідея сепаратизму, бо такі вимоги й бажання можливі тілько при егоїстичнім одчуженні й виключенні своїх інтересів од спільних і од гармоничного єднання їх. Коли хто в родині, не порушаючи інтересів других членів її, дбає про свої інтереси, розвиває свої сили і пильнує свого зросту та добробуту, то се річ цілком натуральна і його ніхто ніколи не назве сепаратистом. Так само треба дивитися й на окремі народности в єдиній державі. Од такого дбання про власні інтереси й гармонійного єднання їх з інтересами спільними й инших членів ні родина, ні держава, коли се роблять окремі народности в ній, нічого не програють, а тілько виграють, і
