державного сепаратизму з сього ніяк не може виникнути. Але ж, коли який член родини, по виразу В. Соловйова, „давитъ и поглощаетъ другихъ для собственнаго насыщенія“, то тут безперечно ми маємо всі елементи сепаратизму, як егоїстичного відокремлення своїх інтересів взагалі, з бажанням панувати над усіма інтересами инших сочленів, з неґуванням найелементарнішої справедливости й етіки в односинах і нищенням гармонійного єднання. З такого сепаратизму завше програє ціле і сей сепаратизм в державі може породити й другий сепаратизм — політичний. Таким чином, держава повинна вважати сіх націоналистів своїми ворогами і батьками чи провокаторами політичного сепаратизму.
Недобросовісність та запамороченість в сфері обвинувачень в сепаратизмі, особливо що до українців, довели багатьох у суспільстві до такого засліплення, що вони міф, вигадку, абсурд почали вважати за факт і дійсність.
В 1847 році ватажки українства, яких і досі взивають українофилами, — Костомаров, Куліш і т. д. склали Кирило-Мефодієвське братство, що мало своїм завданням прилучити до Росії всіх слав'ян. Шевченко сю ідею виспівав і поширив навіть у своїх палких віршах; те ж робили Старицький і инші українці. Здавалося б, обвинувачування таких людей і їх наслідувачів у сепаратизмі не тілько безглуздя й абсурд, а ще гірше. Ні, все то сепаратисти! І от, на протязі більш як століття ні одного факту і ні одного політичного процесу з обвинувачуванням в сепаратизмі, а проте байка про сепаратизм живе, як байка про відьом, повторюється на всі лади, шириться і во і'мя її, як во і'мя факту, вимагають на українців усяких репресій та скорпіонів, пишуть доноси, вигадують… Комусь ця пльотка про український сепаратизм потрібна, комусь од сії вигадки тепло і йде прибуток! Мимоволі пригадується той тип злодія, що, виправляючи себе, наговорює на безневинних людей безліч всяких нісенітниць та обвинувачень, заплутує справу й викручується, сам тим часом устигши в каламутній воді наловити рибки!
Що до мови, то тут про якийсь сепаратизм теж можна було пустити тілько безглузду вигадку, в якій ще легше розібратися, хто тілько вміє розбіратися. Ми вже довели, що мова до політичних елементів не має ніякого одношення, а через те й сепаратизму політичного ніяк не можна витворити, коли б навіть хтось хотів сього. Справу можна розглядати
