творить собі свою мову, а та, що одійшла від його совісти, стає йому чужою, хоч би своєю формою й здавалася йому рідною. Так мова, одбившись і одірвавшись од рідного джерела свого, робиться штучною, мертвіє й нарешті гине, як се сталося з латинню, з старо-грецькою, старо-жидівською та иншими мовами. Письменники завше повинні пам'ятати се і як найбільше держатися народнього джерела й народньої течії мови, а уникати всякої неприродньої й чужої народній совісти штучности.
З сього виходить, що коли б народ перемінив собі мову на иншу, то разом з тим перемінилося б на инше й духове обличчя народу, його душа і його совість. Таким чином, з новою мовою вийшла б і нова народність, а не та, що була попереду. Разом з сим народ утратив би й колишню свою духову істоту. Такий народ зробився б або якимсь ублюдком, або ж взагалі з природнього утвору став би штучним твором і в такім разі, як усе штучне, одірване од природи, гіршає, мізеріє, а не кращає, то й він був би засуджений на таку ж долю. Се ніколи народові не минається безкарно, як і те, коли він замикається в собі й ставить фортеці від чужих впливів на його. Вся сила в тім, щоб народ не одривався від свого природнього ґрунту, від своєї народности, а разом щоб і не відгорожувався від людськости.
|
І чужому научайтесь, |
казав наш поет. Що народність од асіміляції має величезну шкоду — се ясно, бо той, у кого гинуть усі придбання його предків, од того не багатіє, а убожіє. Сурогат і імітація чи фальсіфікат ніколи не кращі за натуральне. Зостаючись сама собою і придбавши від инших хоч би й те, що накидають асімілятори, тілько щоб без нищення свого рідного скарбу, народність од того безперечно тілько забагатіла б ще більше, тілько ще придбала б. Але ж асіміляція тілько й заснована на нищенні всіх попередніх придбаннів народности, всіх її природніх скарбів, витворів людського духу, культури й історії. З цього всього виходить, що хто нищить народню мову, той нищить або псує духовну суцілість народу. Він тим самим найперше всього росхитує природню псіхічну організацію народности, що зросла віками, а тим самим він знесилює духовну природу народу, робить її хисткою, не стійкою, кволою, нездатною на великі акції духа. Таким чином дітей треба виховувати
