уяв. Через це між народністю і її мовою живе не механичний, а органичний зв'язок, і втрата народом своєї мови тяжко відбивається на його розумові, розвиткові й духовнім стані взагалі. Вона гальмує йому на довгий час як розумовий, так і взагалі духовний розвиток і прогрес. Ось через що, каже Крафт-Ебінг, ті народи, що досягли національної свідомости, дуже й цілком справедливо дорожать своєю мовою, як дійсним, природнім і дорогоцінним народнім скарбом, надбаним колективною духовною діяльністю великого числа попередніх поколінь, бо позбавитись народові своєї рідної мови — це значить стати духовно убогим, збідніти до краю. Так міркує великий псіхіатр, рівного якому світ не знає.
Дуже влучно і яскраво висловив це все кн. Вяземський у вірші:
Языкъ есть исповѣдь народа:
Въ немъ слышится его природа,
Его душа и бытъ родной.
Проф. Зелинський у своїй книжці: „Изъ жизни идей“, як спеціалист філолог, дав на се багато доказів. Він пише, що „языкъ — это та природа, которой мы дѣйствительно окружены всегда и вездѣ“. Посилаючись на Гумбольта, він каже, що рідна мова народу — се його духовна фізіономія і його власна стіхія. Народ без своєї рідної мови все одно, що людина без власної фізіономії і без власного виразу самої себе. Коли рідна мова — се душа народу, а всяка душа має свою совість, то безперечно, що рідна мова, як твір і вираз душі, виробляється совістю народа і є його сповідь, через що позбавити народ його рідної мови — се разом позбавити народ і його совісти, чи перемінити йому його душу і його совість на якусь иншу, бо не тілько чужа мова, а навіть чужі слова в народній мові не будуть тими продуктами, які виробила собі совість народу. Особливо псується мова перекладеними словами, як фальсіфікатами виробів совісти. Через те краще вживати чуже слово, не перекладаючи його. Звичайно чужі слова й перекладені залазять у мову зовнішнім і неприроднім шляхом, не бувши виробленими народньою совістю, і „чѣмъ больше процентъ такихъ словъ, тѣмъ менѣе языкъ народа служитъ выразителемѣ народной совѣсти“. Так мова може зробитися й цілком чужою народній совісти, то б то й народові. Се робить народові величезну шкоду, але ж народ не може жити без своєї сповіді, і він ви-
