ється ще й до затемнення думки через невідповідний її природі вираз. Коли ж думка через це не може досягти ясности, то й уява (представлення) не може зробитися правдивим поняттям. „Ясність думки і поняття, каже Потебня, так органично зв'язані між собою, що це теж саме“. Що до поетичних творів, то тут повинна бути повна єдність згука й значіння його. „Выраженія поэзіи находятся въ самой тѣсной связи съ языкомъ и самыя мелкія явленія народной поэзіи построены на основѣ, слагавшейся въ теченіе многихъ тысячелѣтій“. На цім ґрунті творить і народній поет. Вже з сього ясно, що значить для поета порвати або не бути зв'язаним з цією основою. Мова справжньої поезії не може розминатися ні з природою, ні з тим, що природне. Мова народнього поета повинна бути народньою. По віруваннях індоєвропейських народів, каже Потебня, слово „це думка, істина і правда, мудрість, поезія“, а всім відомо, що „истина, добытая трудомъ многихъ поколѣній, потомъ легко дается даже дѣтямъ, въ чемъ и состоитъ сущность прогресса; но менѣе извѣстно, что этимъ прогрессомъ человѣкъ обязанъ языку“. Мова народности — це умова прогресу народа з тієї ж причини, з якої мова — це орган думки окремої особи. Такі думки й такі висновки з них в праці Потебні „Мысль и языкъ“. Такі ж думки про мову народности висловив і другий наш учений, Житецький.
Подамо ще й инші джерела. Французький історик літератури Гастон Паріс про народню мову пише так: „Зв'язки думки та вислову її такі великі й тісні, що змінити народові мову — це те ж саме, що перемінити йому душу“. Бельгійський письменник Ван Беерс каже, що „перемінити народові його природню мову — це те ж саме, що вчинити духовне убивство народу, зробити його євнухом в сфері ідей“. Народність, думка й мова остілько органично зв'язані між собою єдиною природою народности, що мова має рішуче значіння в духовнім житті людини й народности, в їх розвитку. Всесвітній учений псіхіатр Крафт-Ебінг пише, що рідна мова — це найважніший чинник для розвитку духового життя людини. Заучування слів та речі — це не що инше, на його думку, як надбання собі мислових продуктів, вироблених без краю довгою розумовою діяльністю цілого народу і втілених в слово, як в сімволи ніби сконцентрованого й скрісталізованого думання, бо кожен з тих сімволів містить у собі цілі ряди окремих
