мовами народностей. Вона стоїть, таким чином, за „господство произвола“ в мові, чи літературній, чи державній, чи народній — однаково. Це саме і є теорія асіміляторів. Але ж люде, користуючись законами природи, можуть тілько розвивати те, що їм дано природою і що вони витворили вже й мають на її ґрунті, то б то на ґрунті своєї природи найперше всього, як то — розвивати свої дарунки природи й надбання відповідно до своєї природи і відповідно до своїх природніх сил. Сутість же всякої мови — це розвиток думки. Через те, „самое раздробленіе языковъ — каже Потебня — съ точки зрѣнія исторіи языка, не можетъ быть названо паденіемъ; оно не гибельно, а полезно, потому что, не устраняя возможности взаимнаго пониманія, даетъ разносторонность человѣческой мысли“. З цього виходить так само, що нищення народніх мов і заведення на їх місце якоїсь однії мови дає однобічність і вузькість людській думці, через що робить її убогшою, вужчою, безбарвною, шаблоновою, невиразною. Це роздроблення не є відокремлення від загального — ні, це тілько зріст; це ні трохи не нищить зв'язку з загальним, тілько що цей зв'язок робиться ріжними шляхами, а не єдиним засобом виразу всіма народами загальнолюдських свойств. Таким чином в цім роздробленні містяться неділимі стремління до цілости, бо то ріжностороння цілість. Ріжноманітність світу не порушає й не нищить його єдности й суцілости; ріжноманітність природи не нищить її єдности й суцілости.
В инших місцях тієї ж праці Потебня пише, що не всім мовам властиві всі згуки, як не всім інструментам всі тони; в кожній мові є своя сістема згуків. Таким чином, нищити мови — це все одно, що в музиці нищити ріжнобарвність і ріжноманітність згуків, з гармонійного єднання яких складається вся краса музики, а в прикладі до народностей — це все одно, що винищити всі інструменти на світі і завести тілько якийсь один. Мова, каже Потебня, це найперш за все спосіб розуміти самого себе і виявляти своє розуміння в слові. З цього цілком ясно, що рідна мова найпотрібніша всякій людині, бо нею вона зможе саму себе зрозуміти і висловити своє розуміння найближче й найкраще. Передавати теж саме не своєю рідною мовою можна тілько робивши ще одну працю — переклад; але ж, окрім ції нової праці, ніякий переклад не може відповідати цілком орігіналові, а це вже спричиня-
