больт писав, що „ті мови, які мають національну форму, можуть бути тілько безпосереднім витвором народів… Між строєм (будовою) мови і успіхами всіх инших родів розумової діяльности стоїть зв'язок, якого оспорити не можна“. Таким чином, між народністю з її духовими осібностями і її мовою істнує органичний природний зв'язок. „Мови, каже Гумбольт, нерозривно зрослися з внутрішньою природою людини і швидче самодіяльно випливають з тії природи, ніж люде творять їх з своєї волі: характер народу і осібности його мови разом і в спільній згоді випливають з недослідної глибини духа“. Таким чином, ріжноманітність мов залежить од осібностей народнього духа, а з сього вже виходить і те, що всяка мова, хоч буде й народнім витвором, але ж разом з тим буде і загальнолюдським витвором, в який народність вклала тілько свої особисті здібности. Хто нищить сі особистости, той нищить і осібности народности, а разом нищить і ріжносторонність та многогранність виразу людського духа. Змінити народності її мову на иншу — се все одно, що змінити їй душу її на иншу. „Мова, каже Гумбольт, се не механичний засіб до розмови, а органичний вираз думки і уявлення тії людини, яка говорить. (Die Sprache ist durchaus kein blosses Verständigungsmittel sondern den Abdruck des Geistes und der Weltanschaung des Redenden).
Наш учений Потебня, розвинувши погляди Гумбольта і одкинувши шляхом критики те, з чим не згоден, в своїй класичній книжці, озаголовленій „Мысль и языкъ“, в розділі, що зветься „Намѣренное изобрѣтеніе и Божественное созданіе языка“, розбиваючи ці дві теорії надзвичайно яскравою аргументацією, про першу з них пише: „Теорія сознательно-намѣреннаго изобрѣтенія (свідомо навмисної вигадки) языка предполагаетъ, что природа и формы человѣческой жизни податливо готовы принять всѣ виды, какіе заблагоразсудитъ имъ дать произволъ человѣка; она построена на вѣрѣ во всемогущество разума и воли, на что бы они ни были направлены: на преобразованія государства, литературы или языка“. Ця теорія дивиться на людину, як на необмеженого самодержця над життям і над природою (виходить і над розумом!), яку він ніби то може переробити по своєму бажанню, як схоче, витворюючи для неї навіть нові закони. Ця теорія вважає людину законодавцем, як над „отечественнымъ языкомъ“, так і над
