треба бути не чужинцем народові і його народности, а своїм, то б то треба найперш за все, щоб письменникові мова народности не була чужою. Без сього годі вповні зрозуміти народ і пережити його чуття й думки його совістю, душею й розумом. Чужинець ніколи сього так не зможе зробити, як такого ж хисту й таланту людина тієї ж народности не відчужена від неї. Коли істнують такі тісні зв'язки, природні й органичні, між мовою й народністю, то очевидно, що народній поет, який повинен бути виразом і висловом свого народу, говорити його колективними устами за його самого і виявляти в своїх творах душу народа, повинен писати неодмінно народньою мовою, бо без неї він не може бути народнім; він не зможе бути совістю й сповіддю народа, через що не буде й загальнолюдським, то б то не здобуде того, що вважається найбільшим достоїнством письменника і дає йому вічну добру славу й повагу. Народній поет завше буде не тілько національним, а й загальнолюдським, бо національне є одна з форм загальнолюдського. Через те, хто виступає проти якоїсь народности, той виступає разом і проти людськости. Очевидно також і те, що хто зрікається своєї природньої мови, той зрікається й своєї народности, свого природнього ґрунту і своєї душі й совісти; той зрікається й самого себе в своїй природній духовній істоті та витворює з себе духовну пустиню чи пустку. Балачки такої людини про загальнолюдське, вище і т. д. є тілько пусті фрази та баламуцтво. В кращім разі це самоомана. Між такими людьми є й народники, які, бажаючи народам добра, розуміють його по своєму і чинять не добро, а зло. За своєю метафизикою вони не бачать дійсного життя і напр. українському народові стоять впоперек шляху до культури, прогресу, розвитку національних здібностей, провадять деморалізуюче винародовлення й нищать усе, на чім будується добра будучина народу. Взагалі ж така людина, спорожнивши свою душу від рідних народніх скарбів, стає бездушною й перестає бути одгучливою не тілько до свого, а й до чужого, бо їй нема чим обзиватися. Втерявши чутливість до ближчого, до рідного, як вона може бути чутливою до дальшого, до чужого! Не мігши перечувати за других і переживати те, що переживають другі люде, така людина духовно убожіє, занепадає і не може бути ні альтруїстичною, ні взагалі гуманною. Якого ж добра можна сподіватися від
