такої людини! Се або така людина, якій усе однаково і яку ніщо не схвилює, або ж бездушний та жорстокий егоїст, який нікому не зичить ніякого добра, і всьому зичить зла, особливо ж своєму рідному, яке зневажив і якого зрікся. Це робить він для того, щоб показати, що рідне він і справді вважає за таке лихе, яке повинно винищити, а разом і для того, щоб заспокоїти останки своєї совісти й виправдати себе перед собою й людьми за свій вчинок, а тим, до кого пристав, показати щирість до них. Через те ті, що зреклися рідного, завше чинили йому найбільші шкоди. Тут саме й видно бездушність та неморальність сих людей. Високі емоції духа й вимоги етіки їм зовсім чужі — вони їх позбавлені. Чи такі ж люде користні й бажані? Кому вони потрібні й чию сльозу осушать? Що доброго можуть зробити комусь ці черстві, бездушні егоїсти й лихі кар'єристи! Ось кого фабрикує денаціонализація, винародовлення, асіміляція!
Візьмімо декілька ілюстрацій до тілько що сказаного.
Латинська мова колись була певній частині італійської людности рідною. За ті часи римські письменники витворили й зоставили нам шедеври творчости, чудові зразки і мови, і літературної продукції; але ж усе те зараз тілько свідок минулого, того, що вмерло. Латина не пішла за розвитком живої народности і відокремилася від неї зусиллями письменників, а у живої народности стала розвиватися жива проста мова народности. І от латинська мова, порвавши з живим джерелом свого життя й краси, з живою народністю і ставши мовою тілько письменницького цеху, спинилася в своїм розвитку, стала нидіти, перестала бути живою совістю й сповіддю народа. Живий народ нею не говорив і для його вона зробилася штучною, позбавленою живої душі, мертвою, хоч і була навіть єдиною мовою книжників, учених, письменників. Та науку, хоч і з меншим успіхом, можна викладати й вигаданою мовою, хоч би й на есперанто, і всі ті ріжнородні люде, що вживали латину, нанесли в неї всяких, не життьових, а штучних, умовних, вигаданих елементів, які не мали нічого спільного з продуктами народньої совісти. І от витворилася згодом навіть особлива латинь, що зветься середньовіковою, всім чужа, штучна, вигадана, бездушна і для всіх мертва, хоч надзвичайно стройна, багата й виразна. І от, хоч нею говорили й писали всі вчені й освічені люде
