всього світа, хоч вона й була панською, а про те ніхто з тих людей не зоставив нам нею написаного ні єдиного художнього хоч скілько небудь яскравого, талановитого утвору навіть на протязі довгих віків. Мертва штучна мова мертвила й таланти, робила їх творчість штучною, одірваною од життя і його природи, бездушною, сухою, нудною, неплідною. А італійський народ, збувшися омертвілої мови, розвивав свою простолюдну мову, дав нам багато великих письменників, що писали нею, починаючи з геніяльного Данте, і зробив її літературною. Так само на місце державної й панської латинської мови виросли й инші мужичі мови. Французька, німецька, англійська і т. и., мови теж колись були тілько простими і вважалися за некультурні, грубі, мужичі мови, а тепер це всесвітні мови науки, літератури й живої розмови. Народ не міняє своєї рідної мови, а розвиває її природнім їй шляхом, з якого латинська мова зійшла, ставши мовою тілько якогось кола, мовою літературного цеха, а свій народ покинувши. Така сила живої народньої стіхїї і зв'язку з народністю.
Не дурно відчуження російської літературної мови од великоруської народности завше турбувало й турбує літераторів, філологів, публіцистів, політиків за долю літературної мови. Цікаво, що Катков, який, як філолог, добре розумів цю справу, писав з цього приводу так: „Оглядываясь на нашу исторію, обозрѣвая нашу литературу въ прошедшемъ и настоящемъ, допрашивая нашу цивилизацію, мы, къ сожалѣнію, не видимъ абсолютной невозможности, чтобы вмѣсто того русскаго языка, которымъ мы теперь говоримъ и пишемъ, не явился рано или поздно, при новыхъ историческихъ условіяхъ, какой нибудь другой русскій языкъ“ (Русск. Вѣст., 1861 г., мартъ). Катков тоді думав, що сим „языкомъ“ може станути українська мова. Може ця думка й піддала йому жару після того проти української мови й української літератури, на розвиток якої він разом з Костомаровим навіть збірав гроші через оповіщення в „Москов. Вѣдом.“!
І наші українські письменники, вчені та піїти 17—18 віків, що мали латину та церковно-слав'янщину за мови освіти й культури, а до народньої мови ставилися з погордою, вважаючи, що простонародність принижує їх високий ранг учених та письменників, не зоставили після себе на тих благородних та вчених, але ж мертвих мовах ні одного яскравого
