й хоч скілько небудь талановитого твору. А проста українська мова виросла тим часом в літературну й наукову мову і дала нам чудові зразки художньої й поетичної творчости, в особі ж Т. Г. Шевченка дала і геніяльного світового поета. Дасть вона їх і ще, коли письменники тілько будуть держатися народнього берега, того міцного природнього ґрунту, який тілько й може дати живу силу життя, а не будуть фальсіфікувати продукти народньої совісти!
Те ж саме сталося і з польською мовою: як народній елемент переважив штучну й мертву латинщину, так і пішла пишна література.
І у великоросів церковно-слав'янська мертва й вигадана мішанина, хоч і „високого стилю“, не дала ні одного талановитого твору, хоч і були навіть більш ніж талановиті письменники. Вони цуралися „подлой“, то б то живої простонародньої мови. В кінці 18 та в першій половині 19 віку по російських вищих і середніх панських родинах вживалася французька мова, яка визнавалася єдиною культурною й благородною. Дехто з дітей в ті часи рідної мови зовсім не знав і вважав нею французьку. І от, ми за ті часи не можемо показати ні одного талановитого художнього твору, написаного росіянином по французькому, а російською мовою написано багато не тілько талановитих — нею написано й геніяльні твори Пушкіна, який робив спроби писати й по французькому, та нічого з того не вийшло. Поет Тютчев, що змалечку тілько й знав французьку мову, бо в родині иншої і не було, а російської вивчився тілько в школьні роки, теж не міг творити поезій по французькому, а писав їх тілько по російському. Ся мова російська не була народньою і поети не були народніми навіть формою, а не тілько змістом, і Пушкін, бажаючи стати народнім великоруським поетом, вчився мови од московських проскурниць і инших простих великоруських людей, але все ж таки і та ненародня мова була ближчою природі авторів.
Українець Гнідич, товариш Котляревського, був талановитішим за його, а проте, писавши не рідною, а вивченою та ще й штучною російською мовою, не лишив нам ні одного видатного твору і про його всі забули. А Котляревський, що писав своєю природньою українською мовою, лишив по собі такі твори, що й досі не згубили своєї свіжости і розій-
