Сторінка:Sheluxyn S. Znachinnya Ridnoyi Movy dlya narodnosty j tvorchosty`.1911.djvu/28

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
 —  27  — 

рода микрокосмъ народныхъ стихій" і в його творах „просто естественное тождество дѣятеля съ народомъ“. Прикладаючи все це до Шевченка, якого д. Іванов вважає справжнім народнім поетом, він додає, що завдяки такому поетові „блескъ генія озаряетъ весь міръ, откуда вышелъ поэтъ, и непоколебимо утверждаетъ права этого міра на человѣческое достоинство, на всѣ высшіе дары человѣческой природы, и, слѣдовательно, на общія всѣмъ человѣческія права“. Ми навмисне зробили цю довгу виписку з великоруського автора, що так яскраво підкреслив вагу народности в творчости поета і зв'язків письменника з народністю. Ці думки д. Іванова проливають світло на великі драми в житті таких безперечно геніяльних письменників, як Пушкін і Гоголь.

Пушкін все оте добре почував своїм інстинктом, хоч і був одчужений од того вихованням, упередженнями свого кола і завичками. Бажаючи стати народнім поетом, він усіма силами свого генія хилився до народности. Він добре розумів, що народне завше прогресівне і має свою будучину, для якої живе. Зв'язавши себе з народнім, поет зв'язує себе і з прогресом, і з будучиною, в яку з народністю переноситься і ім'я поетове. Але ж одчуження було таке велике, що геніяльний письменник не міг досягти того. Він тілько й досяг, що писав не тію штучною, далекою від життя мовою, якою писали до його і в його часи, а наблизив свою мову до народньої великоруської, учившись її від простих людей і радивши й другим вчитися їй. В цьому вже самому величезна його заслуга, що сама одна вже переносить його ім'я в будучину, але ж це була тілько форма народности, а змісту її він так таки і не подужав досягти, хоч, по виразу Добролюбова, й ганявся за ним.

Душевною драмою закінчилася письменницька карьєра і українського генія Гоголя. Вся його душа була органично зв'язана з українською народністю, але ж через помилкове бажання витворити з українського й великоруського „общеруське“ та через прикрі життьові обставини йому довелося чинити надужиття над своєю душею й совістю і одтягати їх геть од рідного та природнього на бік почасти чужого, а почасти штучного, метафизичного, яке він вважав за „общеруське“. Все оце витворило у Гоголя духову роздвоєність між своїм рідним і великоруським. З сього виникла в нім непе-