Струни/Том 1/Старець

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Старець.

Вітрець передзімний, вохкий, холодненький
 В діброві засохшим листом шелестить.
З торбинкою старець йде сивий, старенький;
 Лист жовтий, червоний шумить, хрупотить.

«Колись то (він шепче), за батька і неньки,
 Возили в цю пору, складали стіжки...
Була тоді хата, садки зелененькі
 Сінце і скотинка, город і бджілки.

Умерли: пропала худоба, хатина,
 І по миру старцем пустили мене!
Схиляю головку, як тая билина,
 Усяк, як чужого, од себе жене.

Тиняюсь по селах, ночую край тину,
 Чужії і села, і хати, і тин!
Хіба може вітер в лихую годину
 В степу поховає: не бовкне і дзвін!...

В село причвалаю в неділеньку вранці, —
 Одну мені радість ще Господь зберіг:
Дім Божий — дім рідний для Божого старця!
 Задзвонять до церкви, то я й на поріг!...

Вітрець передзімний, вохкий, холодненький
 В діброві пожовклим листом шелестів...
Дзвонили до церкви; йшов старець швиденько;
 Втомився, схилився, й навіки замлів.


Струни. Антольоґія української поезії. Т. 1. Орнамент2.jpg