Струни/Том 1/Стефан Руданський

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Струни. Том 1 під ред. Богдан Лепкий
Стефан Руданський
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI
Степан Руданський.


Струни. Портрет Степана Руданського.jpg
Степан Руданський.

Степан Руданський, попович, родився 1830 року на Поділлю. Спершу вчився в духовній семінарії, а там перейшов на медичний виділ у Петербурзі.

Без копійки при душі бився Руданський з нуждою, поки не скінчив наук і поки не став повітовим лікарем в Ялті на Криму. Здоровля було підорване. Безнастанна лікарська праця і нещасливе родинне життя руйнували його до-решти. Вмер 1873 року, оставивши по собі память гарного чоловіка й доброго, до саможертви готового лікаря.

Це ті скупі вістки, що маємо про його. Решту треба собі уявити, читаючи його твори й переглядаючи листи. Траґедія ґеніяльного поета, котрому доля не давала виявити всіх своїх сил, котрому смерть холодною рукою замкнула уста, щоби він не заспівав своєї найбільшої пісні.

І те, що оставив Руданський у літературній спадщині по собі, родилося в тяжких муках життя. Навіть рідний батько прикладав рук до тої муки.

«Заказують мені мою рідну мову. Заказує батько. Але в мене був прадід і прапрадід; вони мені не заказали. Не слухає батько мої мови, — за те мене по смерти, може, послухає штирнайцять міліонів моїх одномовців».

Ціла мартіролоґія українського письменства воскресає перед вами, як згадаєте життя Руданського.

Не сміхун він, а козак невмірака, невгнутий лицар українського слова.

Боровся з перемогою до смерти. Чудові, як народня пісня прості ліричні твори, історичні поеми: «Мазепа», «Скоропада», «Полуботок», «Цар Соловей», переклади Гомерової «Іліяди», Верґілєвої «Енеїди», Лермонтового «Демона», це тая кров, що потекла із його серця в отсьому важкому бою за право до власного життя, за право говорити своє слово своєюж таки мовою.

А в отсій боротьбі він іноді відкладав меч-перо на бік, гладив козацький вус і сміявся своїм ворогам у вічі.

«Співомовки» — це той його сміх. «Ось я живу, ось я не вгнувся перед тобою, жостока доле, перед вами, вороги наші!»

Ніхто в українській літературі не сміявся так, як Степан Руданський.

Мороз іде по спині, коли, читаючи «Співомовки», думаєш про їх автора й про минуле української літератури й українського народу. Це не звичайний сміх, це протест невміручої душі, заява незаперечених прав до радости життя.

І слухає нині Степана Руданського не чотирнайцять, а сорок міліонів його одномовців. Він же поруч Шевченка найбільше люблений поет українського народу, одиниця, в якій найкраще відбилася доля і вдача загалу.


Література: 1) Петров — Очерки истор. укр. литер. XIX от.; 2) Твори Степана Руданського, т. І. (Київ, 1902 р.) з передмовою Лотоцького; 3) Большая энциклопедія тов. «Просвѣщеніе», т. 16; 4) «Вік», т. І. (Київ, 1902); 5) Огоновський — іст. літерат. Крім того про Руданського писали: 1) «Зоря» (1886); 2) Комарь, Кримський і Лукич — (передмови до львівського видання творів Руданського); 3) «Кіевскій Телеграф«(1875 р. № 44); 4) Креминський — в «Кіевск. Старинѣ» (1882); 5) В першому виданні «Співомовок» (Київ, 1880) стаття про Руданського; 6) «Співомовки» Степана Руданського. Київ — Ляйпціґ, 1919. 7) «Українська Муза», стор. 291 — 303. 8) Сергій Єфремов — «Історія укр. письм.», стор. 305 — 309.