Струни/Том 1/Чолом доземній моїй-же таки знаній

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Струни. Том 1 під ред. Богдан Лепкий
Чолом доземній моїй-же таки знаній (Пантелеймон Куліш)
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI
Чолом доземний моїй-же таки знаній.

 Я знав тебе маленькою, різною,
І буде тому вже з півсотні літ;
Ми бачили багацько див з тобою,
Ми бачили і взнали добре світ.

Боролись ми не раз, не два з судьбою,
І в боротьбі осипався наш цвіт.
Од світу ми прегордого відбились,
Да в старощах ще краще полюбились.

Скажи, коли-б вернувсь ізнов той день,
Як бачились у перве ми з тобою,
Чи знов-би ти, співала тих пісень,
Що по світах летять було за мною?

Чи знов би ти, зачувши дзень-дзелень,
На мурозі лягала головою
І слухала музику тих копит,
Що до твоїх несли мене воріт?

О, знаю, що коли-б єси і з раю,
Конця й вінця усіх земних розлук,
Почула, що доріженьку верстаю
До тебе крізь дими пекельних мук,

І серденьком на силах знемогаю,
І падає знеможений мій дух, —
Позичила-б ти крил у Серафима
І ринулась к мені світ за очима.

І в морок зла зі світу чистоти
Метнулась би одним-одна душею...
Перемогла-б нечисту силу ти
Пречистою потугою своєю.

І в парі ми в чудовні висоти
Знялись би знов понад життя грязею,
І після всіх трівог і завірух
Були-б — один блаженно тихий дух.