сунути

сунути

Су́нути, ну, неш, гл. 1) Одн. в. отъ совати. Сунуть. Не сунь носа до чужого проса. Ном. № 9647. Півкопи грошей в руку суну. Котл. 2) Двигаться, итти. У обід знову Грицько суне. Мир. Пов. 121. Про вовка помовка, а вовк і суне. Ном. № 5769. Комарів як суне, то аж світа не видко. Зміев. у.

Суну́ти, ну́, не́ш, гл. 1) Сразу посунуть, толкнуть, кольнуть. Як ухопить спис та як суне того комишника під бік, — так і проняв. ЗОЮР. I. 158. 2) = Суну́тися. От як сунули, скоро і нагнали. Мнж. 18.

Словарь української мови / упоряд. з дод. влас. матеріалу Борис Грінченко. Берлін: Українське слово, 1924