Суржик для інтеліґенції/Асиміляція: стара проблема в новому часі

by Роман Мацюк

◀ Чи має право українець бачити недоліки?

Суржик для інтеліґенції Роман Мацюк Асиміляція: стара проблема в новому часі

Неприятеля потрібно вміти пізнавати ▶

Львів: Сполом, 2008

 

АСИМІЛЯЦІЯ: СТАРА ПРОБЛЕМА В НОВОМУ ЧАСІ

 

ШКІДЛИВА ОБІЗНАНІСТЬ

Вивчення ро́сийської мови у середній школі є шкідливим. Для мене залишається незбагненною всеохоплююча і засаднича толерантність української інтеліґенції, яка, мов смертного гріха, боїться найслабшої тіні звинувачення в національному егоїзмі. Незбагненними для здорової людини є філософські викрутаси українських гнучкошиїв під супровід фарисейського патякання про права людини. Чомусь не чути слова про право Українця. Мало того, що Інтер-Людина завжди має гроші, аби собі ВСЯКЕ „право" купити, то ще і конаючий Українець мав-би мати „загальнолюдський" обов'язок товстозадому Інтерови задля його приємности лоскотати в анусі пір'ячком „злагоди". Цікаво, панство европеїзовані „інтеліґенти", чи часто ви по-християнськи жертвуєте задля товариша перспективами добробуту власних дітей, наприклад? Чи уступите другові теплу посаду? Чи уступите синові свого товариша місце в заграничному університеті, чи відмовитесь в користь біднішого родича від чергового діяспорного ґранту? Своя сорочка ближче до тіла, що? А от національна сорочка, виявляється, не така вже й рідна - можна й Інтера під нею пригріти. Украины для всех хватит. Отже й кланяємося усім меншинам (в тім числі і статевим) направо, наліво, та шаліємо від мазохістського задоволення, що кожен має „право людини" так нас мати, як сам схоче. Шаленіємо від оргазму зразкової запопадливости, хизуємось тим, що Без'ядерна побила світові рекорди у приниженні перед власними „меншинами". В той час, коли „цивілізовані европейські" Чехи відгороджуються муром від власних неохайних циганів. Але не перед Гагаузами чи Караїмами показуємо шляхетність душі. Ні! Плазуємо перед тими, що мають силу, мають гроші, мають піддержку ВОРОЖИХ держав. Встид, панство „інтеліґенція".

Зрештою, повернімося до лінґвістики. Переважаюча в суспільстві думка, що добра обізнаність з ро́сийською мовою не шкодить грамотно послуговуватися мовою українською, справедлива лише в стосунку до жменьки особливо інтелектуально розвинених і обдарованих дітей. Для переважної більшости повне незнання ро́сийської мови було-б великим благом під оглядом охайности, виражености, різнобічности, грамотности, розвинутости їх української лексики. На щастя, вже з'являються випускники українських шкіл (в Галичині), які мають проблеми у вищій школі з розумінням ро́сийсько-мовних підручників. Кажу „на щастя" без найменшої іронії, бо переконаний, що справа виключення ро́сийської мови з широкого вжитку в освітній, державній, науковій, діловій, виробничій сферах є ділом святим і жодні жертви в цьому напрямі не є завеликі. Щастя це, правда, нетривке, бо Великий Комедіянт-Облудник кожної миті готов підписати чергове розпорядження про заходи для покращання вивчення „братово́ї" мови. Замість того, щоб уже розкрадені, як і далі крадені, кошти пустити на фінансування створення і видання тих-же українських підручників для вищої школи. Бо устами відповідного міністра (колишнього?) уряд навіть не обіцяє фінансувати відкриття українських шкіл (із розвідки на хвилі 1^ї програми радіо, осінь 1999^го року). Тим часом, ро́сийська мова має особливий стосунок до мови української. Зовсім не такий, як кожна иньша, скажімо, мадярська, румунська, англійська чи німецька. Окремі запозичення з чужих мов, окрім ро́сийської (при зловживанні - також і польської), не нищать структури української мови. А запозичення з ро́сийської - нищать дуже! Накидають структуру, небезпека якої якраз і полягає у спорідненості. Живе підтвердження: стовідсоткова москвичка зізналася мені, що при кожному відвідуванні Галичини її переслідує відчуття, ніби саме тут вона чує правильну мову, в порівнянні з якою московська мова звучить як неправильна. Глибокі інтелектуали, професійні лінґвісти можуть вміти гладко розмовляти обома мовами, навіть підкреслюючи відмінності між ними, соковитість та неповторність кожної. Але пересічний, навіть інтеліґентний, чоловік у своїх щоденних клопотах не має часу слідкувати, якою, зрештою, мовою він висловлюється, а тим більше - завдавати собі мороки зі словником. Це справа автоматизму. Кожен знає, як важко позбутися хибних навиків. Кожен педагог, вчитель, наставник, тренер, суворо слідкує, щоби в учня не закріплювалися одночасно з правильними - ще і неправильні рефлекси. В противному разі, у висліді виховається недосконалий спеціяліст, дуже посередній працівник, одним словом, людина-суржик. Одночасне вивчення ро́сийської і української мов - це не те саме, що одночасне навчання маленької дитини як ходити, так і плавати. Від науки плавання в дитини жабри не виростуть. А от від науки ро́сийської мови, особливо в оточуючому ро́сийсько-мовному багні, однозначно виросте мовний мутант. Ро́сийська мова у великій часті є покручем української, а ро́сийська вишукана мова - неправильно розвинутою українською. Тому, замість баламутити учнів неправильним відгалуженням української мови, ми-б мали їх просто відгородити від московської граматики та семантики охоронним муром.

ЧИ МАЄ УКРАЇНСЬКА ІНТЕЛІҐЕНЦІЯ СВОЮ—Ж РІДНУ МОВУ ЗА НАДІЙНОГО ПАРТНЕРА?

Серед пересічної „інтеліґенції" вкоренилася НЕДОВІРА до власної мови, якась сором'язливість щодо вживання питомих та колоритних, власне українських, слів та виразів - саме тих, які і вказують на провалля між ро́сийським та українським способами висловлювання. Тому чуємо: рахунок за сетами (у великому тенісі) - я сказав-би: на захо́дах на укладах, і не в тенісі, а у відбиванці; незаслужено забуті ще такі українські назви для баскетболу та волейболу: кошиківка, сітківка…

На щастя, хоч і рідко, все-ж трапляється зустріти Українця або Українку, які дивним чином ще не втратили ні розуму ні притомности в нинішньому суспільному, - зокрема, лінґвістичному, - багні. Так, одна пані підказала мені, як називається „дельтаплан": ширяк.

Слухаємо далі: видаляє бруд (усуває); як ти з'їздив (просто їздив) - „район Мельровз"; я почала здавати кімнати студентам (винаймати) - „Кондорсе", 3^я серія, УТ1, 25^го березня 2001^го року; вони точно не зашкодили-б (напевне не зашкодили-б: слово напевне, вимовлене з притиском, означає повну впевненість); одних саджають, інших випускають (садять (до криміналу) і звільняють) - газета „Експрес" за числа 21^ше - 29^те серпня 1999 р. Слово саджати належить українській мові та було зареєстроване ще словником Грінченка. Газети, які виходять у Галичині, могли-б, однак, частіше вживати синоніму „садити", „посадити" до цюпи. Для милозвучности. Те саме стосується і „Поступу" (1^го - 7^го березня 2001^го року, стор. 9).

Далі: вони перетворились на ізгоїв (вигнанців) - фільм „Печія", 1+1, 13^го січня 2004^го року; проворна сорока (метка, моторна, шамка́) - казка для дітей (!) на 1^й програмі радіо; з скоринкою (зі скоринкою - збіг приголосних); поздоровляємо з святом кохання (зі святом) - поширений напис на львівських маршрутках; в кінцевому рахунку (підсумку) - депутат Щербак; боляче відразилося на житті (відбилось); безкінечна історія (нескінченна, безконечна); закохалась у шафера (боярина, дружбу, дружка́ - від дружко́) - газета „Говорить і показує Україна", а також пан Яневський у „Першому мільйоні" на каналі 1+1, 2^го травня 2001^го року; ти-ж був шафером на моєму весіллі - фільм „Американський президент", 13^го грудня 2002^го року; доро́га не терпить алкоголю (не зносить) - плакат на узбіччі; нова неслизька тротуарна плитка (плити на хідник); дирекція зовнішніх зносин (стосунків); пульверизатор (прискавка, порскавка, сикавка); цей підрозділ у відповіді за все у Нью Йорку (рос. в ответе, укр. в одвіті, але - відповідає за все) - з телефільму; ми у відповіді за човен перед державою - „Кримінальний загін", „Інтер", 14^го березня 2001^го року; не діставайте з кишені запальничку (не добувайте запальнички: калька з рос. достать из кармана) - „Школяда" (висилання для дітей!), 23^го травня 2000^го року; в школі зірвалася граната (вибухнула) - радіоновини 27^го травня 2000^го року; начинена вибухівкою машина зірвалася - радіоновини, 6^го серпня 2004^го року; самогубець зірвав (підірвав) гранату - „УТН-вечір", 19^го жовтня 2000^го року. В цій останній помилці видко лінґвістично-психологічну причину, яка полягає в орієнтації на ро́сийський приросток (префікс): взорвал^[20].

Фабрика „Світоч" наводнила склепи різними шоколадками з „горіховим" та иньшими „смаками". Воно наче й немає до чого вчепитись, але вухо все-ж дратує… Бо смак - це швидше назва одного з п'яти змислів (дотик, зір, нюх, слух, смак), а от те, що знаходиться всередині шоколадки, прийнято називати присмаками, при́смажкою, або-ж так: шоколадка, присмачена горіховим макухом, кавовими фусами, зацвілими конфітурами, чи, скажімо, цитриновими вичавками.

ПРОСТЮХІВСТВО З ВИЩОЮ ОСВІТОЮ

Не якісь-там змосковщені східняки, а таки місцева галицька „інтеліґенція" виказує брак підставового виховання зі сторони психології мовлення. Усього не перерахувати, кожного не поправити, хочеться лиш сплюнути на землю в присутності такого „інтеліґента" з його лімонами, апельсинами, вафлями, ізюмом, сливами (укр. сливки), грушами (укр. грушки), галстуком замість краватки, качелями замість гойдалки, - і чиї галицькі нащадки, надія нації, катаються на качелях чи каруселі замість просто гойдатися або крутитися. Часом навіть не знаєш, хто задає тон у капарстві: базар, університет, чи бюро чиновника-„патріота". Селюк, який тяжко гарує, привозить на „Привокзальний ринок" „різину" для перепродажу. Але-ж до нього підходить, окрім пришелепуватого рекетьора, ще й міліціонер, щоб здерти чинш, і добре бачить вивіску „різина". А хто засумнівається в інтеліґентності та патріотизмі галицького міліціонера? До кав'ярні „Мрія" навпроти технічного університету заглядає виключно інтеліґентна публіка - від студента до доцента - і от ця публіка довший час з чистим сумлінням закушувала „пицою". Звернути увагу не було кому - чи, може, очі в тумані?

Львівське об'єднання „Іскра" розсилає через радіо-етер оповіщення (т. зв. рекляму) про нові лампочки (18^го березня 2001^го року). Звідки взялися в Галичині лампочки, коли всі нормальні галичани звикли до жарівок? Причин може бути три: 1) директор фабрики не є Українцем; 2) директор фабрики є хрунем, який або не бажає контролювати свого Інтера-реклямотворця, або не бажає утруднювати собі життя боротьбою із „загальноприйнятими" лайдацькими, як і саме суспільство, „нормами", в такому разі - пощо́ такий директор обтяжує повітря своїм зоологічним існуванням?; 3) бабця директора вдома говорила „жарівка", а вже сам директор на робочому місці висловлюється „інтеліґентно": „лампочка". Такий керівник називається простюхом. Простюх-„інтеліґент", або селюк-„інтеліґент" - не той, кому брак знань з математики чи американського низькопробного сленґу. Простюх - той, хто плює у власне гніздо. Не слід думати, що жарівка є полонізмом. Слово жар важко чимось заступити, хоча воно присутнє в обох мовах. А ось „лампа" - точно походить з латині, вже не згадуючи московську…

„Галицькі лицарі" мають улюблене заняття - робитися „винуватцями" різноманітних свят і ювілеїв. Нехитрою українською мовою скажемо простіше: призвідцями окроплених ксьондзами пиятик. Чим вища посада, тим лексика вишуканіша: якийсь Валерій Осадчий у висиланні „національної" радіокомпанії „Банкір" 11^го червня 2000^го року погоджується, що „закон можна прийняти з певними обмовками". Тим часом, людина, що вміє читати і писати, сказала-б: „із застереженнями".

Учень середньої школи добре знає, що у кістках людини міститься кістковий мозок. Тоді, як депутат Борис Андресюк 29^го квітня 2000^го року в радіовисиланні „Фактор часу" тішиться, що Президент відкрив центр пересадки костного мозку. Звідки робимо три висновки: 1) що депутат не скінчив десятої кляси; 2) що кожна бабуся на селі твердо запам'ятала, куди їй везти свого внука, жертву чорнобильської змови, - саме в костний центр Президента, а не в жадний „кістковий"; 3) що порушувати офіційні і узаконені українськими нормативними словниками правила літературної мови є для офіційної особи, депутата, законодавця, є іще простіше та безкарніше, чим порушувати правила дорожнього руху.

Заступник голови Національного банку(!) повідомляє, що „до кінця року буде випущена нова купюра вартістю одна гривна" (новини на радіо Ера-FM, 5^го вересня 2004^го року, 20⁰⁰). Чи справедливо обурюватись, що перекупки на базарі не відчувають ріжниці між гривною та гривнею, коли сам високий державний фінансист не вміє добре вичитати, що ж-бо оце написано на випущених ним-же паперових знаках?

Якийсь Володимир Васильович з прокуратори хвалився через національне радіо дня 7^го листопада 2000^го року, о 15³⁰ годині, що „прокурор Дніпропетровської області порушив справу за звинуваченням у вимогательстві хабара". Ми тут принципово не критикуємо приватних співбесідників у етері. Завдяки Совєтам людині ніде було навчитись ні інтеліґенції, ні мови. Але ж… прокурор області! Проста доярка в задрипаному колгоспі заслуговує на вирозуміння, тоді як посадова особа повинна-би мати в собі хоч краплину тієї самої інтеліґенції… „Вимогательство" перекладається лю́дською мовою як правлення, жадання, домагання, допоминання, вимагання, вимушування, панове ПРОКУРОРИ (повірники, убезпечники)! Відповідно і міністр Пустовойтенко пописується добрим закінченням середньої школи: „інші умови не обмовлялися (не оббріхувались, себто, бо українською мовою висловлюємось не обговорювались) - „Вікна опівночі", 28^го листопада 2001^го . Ось такі казуси трапляються з освіченими людьми, коли їм приходиться терміново переходити на культурну мову…

Вже не пригадую, чи оглядач радіо, чи сам міністр пан Жулинський 20^го травня 2000^го року зголосилися слухачам, що ось вони перебувають на святі у Кам'янець-Подільську, а от якби мене туди запросили - не сумніваюся, що з Божою допомогою уникнув би-м помилки, бо намагаюсь, в міру власних слабих і не завжди компетентних сил, - все-ж контролювати свою мову (говориться „у Кам'янці Подільському"). Професор Ткачук в „Записках т-ва ім. Петра Могили" вип. 3, с. 158, Львів, 2000, допускається прямого вульґаризму: „за осиротілими дітьми дивиться Р. і йому допомагає дід Г." - культурний Українець вжиє слова доглядає, піклується, виховує, плекає…

За гуманітаріями поспішають умільці естради. Одна молода пані співачка так наполегливо по декілька разів запрошує „приїжжжайте частіше додому", аж чоловіка нудить… і зовсім відпадає бажання до неї приїжджати… Иньший знов виконавець не відчуває ріжниці між збірними і поодинокими поняттями: „падають листя" (рос. падают листья - множина, укр. листя опадає - однина). Гарна українська пісня Остапа Гавриша на слова, здається, Степана Пушика, у виконанні Білоножків (16^го грудня 2000^го року, радіо) чомусь нехтує ріжницею між знахідним відмінком іменника при дієслівному керуванні у стверджувальній формі, а родовим - у заперечній: „яблука котяться, падають, губляться та не знаходять наші сліди" (правильно - наших слідів).

Знову-ж, „перли" ділової мови не так мальовничо виграють відтінками, зате не менш підіпсуті: нав'язувати думку (накидати); документ направляється (подаємо, надсилаємо документ); всі кошти міністерство направило для виплати (скерувало) - так висловлюється Міністр освіти (!) - радіо, 12^го червня 2001^го року; направити додаткові кошти - ICTV, 22^го жовтня 2001^го року; Австралія направляє (посилає) 150 тисяч військовослужбовців; Юлія Тимошенко направила (надіслала) вітального листа до 1^го каналу нац. телебачення - радіо „Ініціятива", відповідно 9^го листопада і 22^го листопада 2001^го року; „що получилося?" (до чого прийшли); узискувати штраф (рос. взыскать, укр. стягнути) - так висловився один із розробників нового закону про автоінспекцію, наш земляк, Українець на радіо „Ініціятива" 12^го травня 2001^го року; чомусь нині паразитує вираз „це їхній головний біль" замість турбота, клопіт - приклади з того-ж інтерв'ю.

Далі: заключення договорів у кімнаті №… (складання угод) - такі оголошення можна було здибати восени 2000^го року на дверях і без того ненависної мені орґанізації „ВАТ Львівґаз"; підписати договір (скласти угоду) - свіжий приклад можна було учути у висиланні Львівського радіо 20^го березня 2000^го року о годині 18³⁰ в бесіді з Головою реґіонального фонду державного майна, який пізніше розповів, що Фонд направляє… що-б ви подумали - зіпсовані водотяги? Зовсім ні! Фонд направляє листи! Свої власні! Спочатку, як водиться в українській мові, листи надсилаються, скеровуються, можуть подаватися, від біди навіть спрямовуватися до відповідних інстанцій. А опісля Фонд знаходить можливість їх ще й направляти (поправляти, себто переробляти). Має своїх людей в тих інстанціях, очевидячки. Десь через хвилин п'ять - нова „перла": той-же Фонд передав „об'єкт" (недобудований будинок для старших людей) по договору - патріот мав-би сказати „за угодою", „згідно з угодою"… Лексика совково-національного аґрарно-„інтеліґентного" Каламаря може стати предметом ряду ґрунтовних праць з психопатології. Нам судилось іще не раз наштовхнутись на це знаменне для української будуччини явище^[21].

ЧИ ЗАСМІЧЕННЯ „ЗБАГАЧУЄ“ ЩОДЕННУ МОВУ?

В застосуванні до широкого загалу помилковим є твердження, що збільшення кількості синонімів (чужоземного походження, і особливо - в щоденній, відруховій лексиці) збагачує мову. Насправді, має місце явище протилежне. Частина слів просто ВИТІСНЯЄТЬСЯ иньшими, близькими за змістом: наприклад, з 200^т тисячного словникового запасу англійської мови Шекспір використовував 20^ть тисяч, тоді як Черчілль - дві. Якийсь винахідник механізованого перекладача міг-би цим втішитись. Але не той, кому дорога вся історична глибина мови. Кожна людина наділена певним обмеженим об'ємом „оперативної" пам'яті для активного повсякчасного вжитку, і цей об'єм має - на жаль, і в противагу до поширеної серед оптимістів думки, - властивість не зростати, лише скорочуватись. Згідно із засадою оптимальної економії. Не важко здогадатись, за рахунок яких слів чи ідіом відбуватиметься це скорочення в умовах таких засобів масової інформації, якими вони є сьогодні. Мови, які себе взаємно засмічують, цим процесом не збагачуються, а, навпаки, збіднюються. З причини уніформізації. Коли людина підшукує в пам'яті український відповідник для ро́сийського слова, вона відрухово оперує, як правило, лише словниковим запасом співзвучних слів. А насправді, український відповідник може лежати далеко поза цими межами, як за звучанням, так і за мотиваційно-психологічними характеристиками. І тому випадає з поля зору, випадає з „оперативної пам'яті". Нехай Читач спробує сам переконатись, чи відбулось витіснення українських слів ро́сийсько-подібними у його власному активному мовному запасі:

Синоніми: радує (тішить); засуха (посуха); заморозки (приморозки); хвиля терактів погубила (вигубила) більше жителів (мешканців), ніж землетрус („Поступ", 18^го вересня 1999 р.); жирне молоко (масне, мастке, ситне); рекля(а)ма (зваба, звабно́, звабник); водопровідний кран (водовідний, водяний кран; водотя́г); рушниця (стрільба).

Русизми: розтолкувати (розтлумачити, витлумачити); мойка для посуди (мийниця для посуду); ствол (руля); ломтик лимона (скибка цитрини); „усёк?" (утямив, тямиш, уловив, збагнув); ведучий (вожай, заводій, прово́дко, прові́дко, прові^́дця, ведун, проводяка, заводило, заводяка, заводіяка, проводар, проводир, водяк, водило, заведій, завідця, заво́дця); міроприємство (захід); борт (о́блавок); каструля - звідкіля у французькому casserole з'явилося українське „т", і чим гірші за „кассрулю": рондель, баняк, горнець (Волинь), ринка (Чигирин), мідниця?

3) Перекладіть швидко:

1. рвение;
2. усердие;
3. исполнительность;
4. тщательный;
5. усидчивый;
6. трудолюбивый;
7. Предприимчивый;
8. инициативный;
9. смекалистый;
10. упорный (не настойчивый - наполегливий);
11. вспыльчивый;
12. предвзятый;
13. отзывчивый;
14. кроткий;
15. ярый (упрямый);
16. благонравный;
17. учтивый;
18. добросовестный;
19. озабоченный;
20. неловкий;
21. скрытный;
22. мягкосердечный;
23. любопытный (не любознательный - допитливий, і не интересный - цікавий);
24. сговорчивый;
25. благонамеренный;
26. хрупкий;
27. чахлый;
28. тщедушный;
29. омерзительный;
30. отвратительный;
31. скверный;
32. безобразный;
33. безобразие;
34. постылый;
35. крутой (нравом);
36. развязный;
37. подонок;
38. дёрзкий;
39. непринуждённый;
40. беззастенчивый;
41. щёголь;
42. лоск, наводить лоск;
43. томный;
44. истома;
45. пир;
46. пирушка;
47. попойка;
48. зевака;
49. ротозей;
50. скаредность;
51. подхалимаж;
52. надменность;
53. тщеславие;
54. заносчивость;
55. Собственное превосходство;
56. самолюбие;
57. кошмар;
58. пришло в голову;
59. снизойти;
60. снисходить до… (уровня);
61. прежде (не ранее - раніш);
62. смысловой (оттенок);
63. подвергаться;
64. поведать;
65. коварство;
66. надувательство;
67. подвох;
68. клевета;
69. озадачить (вызвать недоумение);
70. приводить в замешательство;
71. приходить в замешательство;
72. потрясти (эмоционально);
73. привести в расстройство;
74. досада; с досадой;
75. неразбериха;
76. определённый (вполне);
77. удручённое (настроение) (не пригнічений настрій = угнетённый, і не пригноблений = подавленный);
78. угрюмый;
79. коробить(ся);
80. просочиться;
81. наряд (одяг);
82. презирать;
83. подражать;
84. считаться с…;
85. преднамеренно (не намеренно - навмисно);
86. непреднамеренное (убийство);
87. признание;
88. представлять (кого-нибудь кому-нибудь);
89. предъявить;
90. увлечение;
91. набросок (плана);
92. наработки;
93. нарабатывать (методы, подходы);
94. на полях книги;
95. звонить по телефону;
96. на улице пасмурно;
97. „позариться";
98. прийти в себя;
99. ходатайствовать;
100. „дуться";
101. (бортовая) качка;
102. прелести;
103. порок;
104. пеня (штраф);
105. похабщина;
106. вперемешку;
107. вперемежку;
108. изобилие;
109. приборы, принадлежности (столовые);
110. крышка (банки);
111. отделаться (от);
112. отделаться (чем);
113. одёргивать (нахала);
114. приобщаться к…;
115. наметились (тенденции);
116. запасы (товары) кончились;
117. передышка;
118. „лазейка";
119. защёлка;
120. безделушка;
121. сарай;
122. питомник;
123. увесистая пощёчина;
124. висок (частина голови);
125. чеканный;
126. откос;
127. носок (ботинка);
128. носок (ноги), на носках;
129. исполосовать;
130. кайма;
131. козырёк;
132. идти рысью;
133. рубец;
134. чехол;
135. сверкать;
136. вздох;
137. щупать;
138. вышвырнуть;
139. швырять;
140. с вздохом облегчения;
141. быть на взводе (напряжённым);
142. быть на взводе (после принятия алкоголя);
143. осведомляться.

Якщо Читач не зазнав труднощів при цій невеличкій вправі - ґратулюю! На всяк випадок, пропоную свої відповіді на сторінці 236. Так чи інакше, ступінь клопотів високий.

Додатково, Совєти ще й привчили нас до своїх перекручень: нафта у них називається керосином, зате ропа́ зветься нефтью; олово називають свинцем (пригадаймо вираз: олив'яне небо, а не свинцеве), а цину - оловом; нарти (лещата, снігівці) стали лижами, а лижви (скобзуни) - коньками!

З „незалежністю" відкрилася епоха, яку нащадки назвуть епохою Новітньої (Інтеро-Демократичної) Руїни. В тім, що не стосується прямої американізації (яка не є великою - основна відбувається посередньо - через Москву і русскоязычных бизнесменов-Украинцев), причиною Руїни є існування ро́сийської мови в Україні. Я навмисне написав „існування", а не „поширення", бо це є хвороба такого типу, як AIDS (СПІД) - що не піддається локалізації в силу властивого їй подиву гідного потенціялу аґресивного поширення. Українці не призабули-б власних слів аж так безнадійно, якби не купалися щоденно в ро́сийсько-мовному оточенні.

ПОШЕСТЬ НЕ ЩАДИТЬ НІКОГО

В'язкість підступної трясовини звироднілого мовного середовища, у якому плаває українське суспільство, можна оцінити за частотою прикрих схиблень навіть тих людей, тих висилань, тієї книжкової продукції, які справедливо заслуговують на оцінку зразкових. Там, де дійсно видко і патріотизм, і порядність, і якісну працю, відповідальність, інтелект, українську ерудицію. Перерахую те хибне, що мені запам'яталось - не задля прискіпливости чи злорадства, а для того, щоб Читач збагнув глибину деґрадації суспільства зі зразків прикрих помилок чи не найкращих цього суспільства чинників.

1) Один випадок, коли чудовий текст читається слабеньким диктором (якась географічна передача): найвисокі гори світу (найвищі); падаючі камені (спадаючі). З висилання стає очевидно, що гарно відпрацьований текст дали читати не-Українцеві.

2) Інформаційно-аналітична програма „Тиждень" (радіо-висилання): Ґор залишиться кандидатом від демократів, сповнених рішимості (рішучости) йти до кінця - 16^го грудня 2000^го року.

3) Висилання „Дотик природи", переклад Олекси Негребецького: щоб отримати кучку (купку) барвників треба (краще: слід, потрібно) переробити 1000 устриць.

4) Радіожурнал „Слово", 14^го жовтня 2001^го року: на свято Покрови прихожани сходились до церкви. Навіть з'совєтизований тритомний українськоро́сийський словник 1980(1)^го року дозволяє тільки одинєдиний переклад ро́сийського прихожане: парафіяни.

5) Мова біля-церковна: „графік богослужень в храмі монастиря монахів студійського уставу на літній період". З засади, не повинен би-м втручатися до незвіданої для мене області церковних паперів, але от прийшлось мені подібне оголошення прочитати, і, як звичайний мирянин, учув я певну штучність. Бо сподівався від церкви більшого консерватизму, щоденної вишуканости, продуманости. Не знаю, чому, але мені більш звично було-б читати: розпис, розпорядок, розклад, замість графік; ченців замість монахів; чину або статуту, замість уставу; час замість період. Церква сама вибирає, як їй іти в ногу з часом, мені лиш було-б прикро, якби ця хода зі статечної переходила на легковажно-популістську, якби цей крок, ступінь, з виважено-консервативного, плеканого, дистинґовано-розміреного, збивався на поквапливо-простюхівський. Складається враження, що церква не має з кого вибирати - коли йдеться про кваліфікованих працівників секретаріяту. Чомусь залучають таких-же „лопухів", як і в иньших „медіях" чи канцеляріях. З такими-ж схильностями до бездумного мавпування всеукраїнської мовної глупоти: „Шановні співгромадяни!" Що за „грамотій" складає тексти звернень від імени кардинала Любомира Гузара? („Поступ", число 28(885), 28/II - 6/III 2002^го року). Просто написати громадяни - надто „буденно"? (гляди сторінку 26).

З другого боку, церква залучає „круто сучасну" молодь до активного мирського життя, намагаючись популяризувати свої морально-етичні позиції (що є добре), та при цьому сліпо мавпує західно-европейський стиль (що є зле). Складається враження, що в молодіжному при-церковному середовищі Україна щезла повністю! Церква замінює українську справжню мову англо-латинською мішаниною, відкидаючи добрий досвід передвоєнного Пласту, греко-католицького патріотичного чину, і я заризикую навіть сказати - відкидаючи українську сутність діяльности митрополита Андрея Шептицького. Наприклад: при парафії Церкви покрови Пресвятої богородиці виховники, натхненники, провідники, вчителі, наставники і т. ин. у дитячому таборі звуться аніматорами. (Львівське радіо, 7^го серпня 2004^го року) В Українському католицькому університеті щось подібне зветься тутором. Може переїдемо усі разом до Америки і дамо спокій - відступимо дряхлу Неньку Московській епархії, коли несила по-своєму називатись?

6) „Гіпотези про Ісуса", стор. 76: „…якщо брати до уваги ту кількість протирічивих (суперечливих) прикмет…"; стор. 87: „згідно точки зору" (правильно - згідно з точкою зору). В цілому книга перекладена гарною мовою. Однак церковні достойники наші мають ту особливість, що їх мова часом тяжить до таких кацапізмів, які спровоковані залишками церковно-слов'янських архаїзмів. Цим потягом до консерватизму пояснюється недовіра до нових гарних українських слів, упроваджених вкраїнськими вченими-лінґвістами десь у XIX^му-XX^му століттях.

7) Володимир Яворівський: на Новій Землі було зірвано (підірвано) ще одну атомну бомбу - авторська програма, національне радіо.

8) Сергій Набока у висиланні „Доброї ночі, Україно": нав'язати думку (накинути); людина, яка у себе вірить, і у якої все получається (якій усе вдається) - це про п. Ржавського; якщо не получається поправити закон…; схоже, що в парламенті сформується більшість (рос. похоже, укр. виглядає так, що…, скидається на те, що…); будь-яку справу можна висадити в повітря, вибухнути (підірвати) зі середини (14^го грудня 2000^го року); вже десять років будуємо і ще досі толком (до пуття) не збудували… (8^го листопада 2001^го року); кричущий (волаючий - 25^го жовтня 2001^го року); мусимо подивитися фільм, який довго вже чекає того, щоб ми його подивились (тоді-ж) - можна-ж було хоч раз вжити синонім оглянути!^[20]

9) Відступимо на хвилину від нашого принципу - не критикувати мову неофіційних осіб під час всіляких репортажів, вивідок („інтерв'ю") з приватним народом, - і глянемо, чим накипіла митецька молодь в київському середовищі (зовсім, до речі, симпатична молодь). Беремо висилання „Доброї ночі, Україно" у ніч на 22^е березня 2001^го року. Ігор Подольчак: „не дивлячись на жодні перешкоди" (рос. несмотря, укр. не зважаючи); „продвинуті українські художники" (передові малярі); „якщо хтось схоче прийняти участь" (взяти участь); „спробувати продвинути Україну на виставці" (випхати, проштовхнути, просунути, виперти, висунути). Ігор Дюрич: „дуже спокійно розходуються ресурси інтелектуальні" (тратяться, марнуються); „це пов'язане зі зняттям приміщення для павільйону експозиції" (з винаймом). Сам Сергій Набока теж грішив спрощеною лексикою: „в мене трішки інша задача" (иньше завдання - плутанина з родом іменника). Слово задача є надзвичайно поширеною помилкою вульґаризації, яка прищеплюється на лєкціях математики почавши від другої кляси „української" школи. Тим часом, такого слова просто не існує. Про що повинні пам'ятати всі інтеліґенти, і мистці разом з ними: „в мене повно своїх задач (завдань) в житті, які я ще повинен виконати" - Микола Гнатюк, радіовивідка, 19^го серпня 2001^го року. Які ще завдання може мати український співак, крім єдиного - вигнати ро́сийську пісню зі Святого міста?

Невідповідність між різними мовами у присвоєнні роду іменникам має несподівані, на перший погляд, наслідки. Коли людина звикла ставитись до певного предмету, як до об'єкту певної статі, їй важко згадати відповідне слово рідною мовою, якщо там воно наділене иньшим родом. Це психологія. Мій колєга, доктор фіз.-мат. наук, свідомий Українець, виступаючи на науковому семінарі, порівняв форму певної конструкції з обрисами „мексиканської шляпи". Цей термін є поширеним у відповідній ро́сийськомовній науковій літературі. В цій історії особливо мені запам'яталось, що доповідач… надовго задумався перед тим, як вимовити ро́сийський штамп! Виснажений повсякчасним засиллям кацапізмів мозок науковця марно бився якусь хвилину над пошуком українського відповідника. Бо шукав… серед назв жіночого роду! Якби не цей психологічний бар'єр, - напевне дуже легко і не запинаючись вимовив-би „мексиканський бриль".

Десь улітку 2001^го року у висиланні під проводом Сергія Набоки пані Галина Сазоненко, директор Українського гуманітарного ліцею Київського університету, вжила вираз „губи шевеляться" замість „уста ворушаться". Природа помилки така сама, що і у Віктора Ющенка, який у записаному на телевізії в березні 2002^го року передвиборчому уривку („кліпі") тричі повторював „праця не затребувана" (не була жадана, потрібна, змарнувалася). Є одна велика спільна біда ново-української еліти: вона зовсім на вважає за потрібне серйозно тренувати свою швидку мову. Тим часом, виробленість, „елітарність" - це плід систематичної праці, а не просто автоматичний результат приходу на престижну посаду. В історії з ліцеєм трапилась ще й зовсім сороміцька приключка. Пані Сазоненко є учителем хемії. Тому оператор хотів, поміж иньшими здобутками, великим пляном показати підручник з цього предмету. І показав-таки… „Химию". Що звело нанівець усю балаканину про „патріотизм" випускників ліцею. Виходить так, що у всьому ліцеї, до надзірної ради якого входить колишній президент Леонід Кравчук, не знайшлося українського підручника з хемії! І що „елітарна патріотка" викладає свій предмет за кацапськими підручниками. У столиці України. На завершення вивідки иньший Кравчук подарував слухачам москальську пісню. Щоби покласти край ілюзіям про т. зв. „національну спрямованість" школи молодої української еліти. Це не просто шахрайство. Це є жорстоке, свавільне, зневажливе, нахабне знущання.

10) Олег Драч („Доброї ночі, Україно!" ): „нумо слухати гостей" (це гарно і добре!), але далі: „не то що стиль…" - це вже є зле, слід говорити „не те, щоб стиль"; „…зачасту (часто) є вирішальним в їх житті" (10^го березня 2001^го року, розмова з актрисою Поліною Лазовою); там-же: „я вас трішки під… під… підшвидшу" - зрозуміло, що підсвідомість Українця підказує приросток під, але далі вплив щоденного мовного оточення блокує цю підсвідомість, накидаючи ро́сийський штамп ускорить, який не пасує до українського префікса; Олег Драч хотів сказати „я вас піджену", або „приспішу", - хотів, але, на жаль, не зміг. Бо у Києві інтеліґентне середовище мистців, акторів, „бомонд" - все ро́сийськомовне, і „з ними він жиє". Сама пані Лазова розмовляла гарною професійною українською мовою, та все-ж видавала те, чим горнець накипів: „в професії хочеш статися" (рос. состояться, укр. відбутися); а також впала в модний блуд кучмонаслідування: „роль Марґарити знакова". Це останнє захворювання характерне для більшости визнаних політиків-патріотів (гляди сторінку 209). Але найгірше, що в перерві пускали кацапські кліпи…

11) Ігор Слісаренко (5^й канал, „Час новин", 6^го серпня 2004^го року): „зустрінемось о годині" (правильно - о першій; я спохвата здивовано чекав хвильку, чи не скажуть, о котрій-же годині ми зустрінемось, поки до дурного Хохла дійшло, що таки не скажуть, бо вже прозвучало, що… „о годині"!); „чи студентський рух припинуто?" (тоді-ж) - людина, яка постійно перебуває в чужомовному, але разом з тим і мовно-спорідненому середовищі, з причини психологічної вимучености, легко може заплутатися на підсвідомо-відруховому (рефлекторному) рівні поміж такими спів-звучними артикуляціями, як припинено, згорнуто, приостановлено.

12) Тарас Чорновіл: „не допустимо здійснення злочинних планів олігархів по його [Ющенка] усуненню" - один з політичних закликів, радіо „Ініціятива", квітень, 2001^й рік (пляни на його усунення); Кость Бондаренко: „Віктора Чорномирдіна звинувачували у певній передвзятості щодо України" (упередженості) - радіо „Ініціятива", 16^го травня 2001^го року; дякуючи (завдяки) характерному голосу соліста групи - „Ініціятива", 6^го листопада 2001^го року; Тарас Батенко, висилання „Погляд у світ", радіо „Ініціятива", 25^го травня 2001^го року, 11²⁰: „дякуючи (завдяки) Папі", „Папа дозволяє собі стакан (склянку) червоного вина", „для Папи готують (куховарять) польські монахині" (законниці), „Святіший Отець" (по-українськи кажемо Найсвятіший, в противному разі мимоволі нахлинає питання - од кого і на скільки святіший?) - цю останню помилку допускає також „Поступ" за 22^е - 28^е лютого 2001^го року.

13) „Благослови, душе моя, Господа", стор. 7: застінки (каземати, катівня, буцегарня); стор. 15: сугроби (сугорби); стор. 108: ханжество (святенництво).

14) „Тричі мені являлася любов", стор. 49: „…побачити Франка, який часто йде на базар за продуктами" (по харчі).

15) „Третя руїна", Київ-Нью-Йорк: Видавництво М. П. Коць, 1998 р., сторінка 199: „наймитами власних пороків" (вад, хиб, недоліків, розпусти); сторінка 215: „ніхто не пояснить толком" (путньо); сторінка 236: „крім невеликої купки удачливих…" - це не є помилка, але ще-ж існує незаслужено забута форма удачний та синоніми щасний, удатний, які-то різняться від ро́сийської форми більше, чим тільки вимовою букви „и"!; сторінка 251: пошлість (непристойність, паскудство); сторінка 252: „добрі нрави" (добра вдача, натура).

16) Журнал „Дніпро": „Імператор мене направив…" (вислав, післав, відіслав для…); „ідеологічні узи" (пута, в'язі) - переклад зі статті Збіґнєва Бжезінського „Велика шахівниця", у тому-ж числі журналу; узи партнерства (партнерські або родинні пов'язання, зв'язки, в'язі) - Львівські новини, радіо, 21^го листопада 2004^го року, 8¹⁵.

17) „Світ науки", число 1, травень 2001^го року, сторінка 10: „чи зможе закачування вуглекислого ґазу в землю попередити ґлобальне потепління?" (чи можна буде помпуванням до землі вуглекислого ґазу запобігти…); число 4(10), рік 2001, сторінка 50: „…допоки протилежна течія не направить (скерує) її у русло".

18) Збірник наукових праць „Національні інтереси", число 8, Львів, 2003: відношення (ставлення) до прав людини (людських прав) - стор. 176; а що таке Дюпон? (навіщо це простацько-базарне А?) - стор. 180; писати інструкції по (з) експлуатації - стор. 191; процеси носять мультиплікативний (помножувальний) характер - стор. 191; спеціалісти (фахівці) корпорації добре розбираються в (розуміються на) динаміці економічних процесів - стор. 192

19) „Світ Софії": трюки фокусника (с. 26, 32, 145). На стор. 26 одночасно присутні два варіянти, спочатку - „трюки фокусника", нижче - „дії спритного штукаря". Чи це є „дидактичний засіб", чи недостойне запобігання перед малописьменним, але впертим у своїх підсовєтсько-лінґвістичних та закореніло-назадницьких смаках читачем? В усякому разі, чисто з точки зору психології сприйняття, я-б не залишав читачеві шпарини для сумнівів. Толерантність індивідуумів одного щодо иньшого - це є співжиття особистостей. Нерішучість, невизначеність в нутрі одного і того-ж індивідуума - автора (перекладача) книжки - це просто його власне знеособлення. До речі, слова́ фокусник та трюки таки є чим замінити: мартопляс, вигадник, фіґляр; витворки, вигадки, витівки, штуки, фіґлі.

Злодійкувата нерішучість. Дуже велика помилка багатьох українських мислячих людей, від яких залежить структура майбутньої мови, людей, яким випало в більшій чи меншій мірі грати ролю законодавців процесу навернення суспільства до своєї мови, - непевність та схильність до меншевартісного компромісу. Мовляв, „чудернацькою" радикальністю у вживанні слів та зворотів, які різко відмінні від „привычных", відштовхнемо посполитих від „українізації". Не біймося. По-перше, коли мова про затяту кацапську частину інтеліґенції, то з чим-би до неї не підійшов, однаково дістанеш дулю. Коли-ж маємо на увазі Інтера-українофоба, то його чи лоскочи, чи дратуй, - він (на відміну від Українця) свою справу знає: борсається Хохол, чи мирно сопить, - Українця души! Решта посполитих діляться на дві частини. Одні хотіли-б вивчити державну мову, иньші - пригадати, яко свою рідну. Ані перші, ані другі української мови на нинішній день не знають, і з цього чесно здають собі справу (за вийнятком малопомітної частки західної „інтеліґенції", яка тішить себе глупою думкою, що їй відкриті всі рецепти українізації, і основний рецепт - не злостити Москаля). Так от, ті, що хотіли-б навчитися мови, чекають (чекали в перші роки незалежности, а чи й досі ще чекають - то є припущення Автора, досить сміливе, але необхідне для праці над даною статтею) - вони, отже, чекають на оте таємниче одкровення розрекламованої арійської, вишиваної, мелодійної, багатої, шляхетної, вартої уваги і труда, облагороджуючої, европейської, потужної і самодостатньої, виробленої, влучної і досконалої, придатної як для потреб науки, так і для життя, а найважливіше - сміливої, сильної, та відмінної од ро́сийської ориґінальної української мови. А отримують… несміливо впроваджуваний напів-суржик, головна перевага якого в тім, що він… не набагато різниться од звичного совкового діялекту на ро́сийській основі. Чи варто вивчати? Смію твердити, що нарід хтів відійти від Ро́сії, але, так само, як стараннями біловезьких конформістів замість самостійности отримав „незалежність", нині замість української мови отримує - стараннями несміливо-патріотичних інтелектуалів від укр-„санації" - невиразну і абсолютно безбарвну напів-українську „інтеліґенційну" квазі-говірку, яку навіть від справжньої говірки відрізняє те, що мало хто нею бажає говорити. Найбільше нарікань на декотрі несподівані нововведення, як-от: „відсоток", закінчення „и" в родовому відмінку однини деяких іменників жіночого роду (замість поголовно торжествуючого „і") - мені довелось почути са́ме від галицьких розумників, переважно, - як вказувалось на самому початку нашої розмови, - „вчених". На жаль, недовчених духовно. Що-ж, нарікають та мусять змиритися. А Україна широка. І, повірте, розмовлятиме так, як Ви її навчите НИНІ.

Далі в тій-же книжці „Світ Софії": не мультфільм вона щойно дивилася (с. 95) - оглядала; мама поскладала всі покупки (с. 89, 521) - закупи, по́куп, за́купня; спокусити детективом по телевізору (с. 65) - у телевізорі (в оглядалі, на позиралі, у глядилі, на глядуні); над білим комодом (с. 114) - можна було-б хоч через раз присвоїти комоді жіночий рід!; Софія викрутила сукенку (с. 111) - су́коньку, сукня́ночку. Далі: канарок (с. 127) - існують синоніми: канарейко (чол.), канарка (жін. роду); встигнути на твоє день народження (с. 166, 189) - твій день народження, уродини: не так часто зустрічаємо, навіть на нинішній день, подібні варваризми синтаксичного „узгодження" в роді присвійних займенників, запозичені, як виглядає, у напівписьменної домогосподарки зі середовища кацапських осельників; білі голуби в Лівані не водяться (с. 167) - не живуть, не гніздяться, не плодяться, не множаться; помішуючи у каструлі (с. 188) - в ринці, у банячку́; Карл Великий (с. 195) - Карло; цілі родини проходжувалися кварталом (с. 216) - проходжали, прогулювались; рисунки та живопис були написані (с. 219) - рисунки (взори) черкають, або теж малюють, в той час, коли малюнки (а не живопис) малюють, але не пишуть; витіюватість у мистецтві (с. 252) - закрутистість, кучерявість, хитромовність, вузлуватість, барвистість, квітчастість, красномовність, взорча(с)тість, взористість, помережаність, витончена складність; засинає у канаві (с. 255) - у рові; червоною ниткою проходять (с. 256) - просто пронизують: подібні кальки з ро́сийського породжують в читача сумнів, чи не допомагав собі перекладач „з норвезької" консультаціями із уже зробленого ро́сийськими фахівцями перекладу. Далі: „звучить заманливо" (с. 293) - спокусливо; за Берклі (с. 309) - згідно з Берклі; у одної (с. 314) - в однієї, рос. у одной; навчитися цьому трюкові (с. 315) - цього трюку (цієї штуки); природа не прийшла до себе (с. 340) - не опритомніла, а про людину ще кажемо „прийшов до тями"; трястись в повозці, запряженій кіньми (с. 515) - у візку; розмова між матір'ю і дочкою (с. 524) - донею, донькою; страхівка (с. 533) - забезпечення; останні судороги (с. 537) - корчі; сигарети (с. 546) - цигарки; попугайчики (с. 557) - папужечки.

З тими „сигаретами“ просто горе, та й годі. Ось і ведун „Телеманії“ Юрій Макаров, якого важко звинуватити у недбайливому ставленні до своєї лексики на телевізії, а особливо — до виразно плеканої дикції, не зміг себе проконтролювати: „виготовлення сигарет“, хоча тут же додає: „цигарковий папір“. Що це — „педагогічний засіб“ в стосунку до слухача, чи відгомін тієї побутової лексики, якою пан ведун послуговується на щодень у приватному житті? А може — малодушний „компроміс“ задля „общепонятности“? Нумо себе не дурити. Немає жодної глибоко-софістичної різниці між цигарками та сигаретами. Просто останнє слово — це є вульґаризація першого (для прискіпливих: існують ще і папіроси).^[23]

Книжка „Світ Софії" може слугувати зразком сучасного українського перекладу. Не просто перекладу формально-правильною мовою, але перекладу з якимсь невловимим духом добірности. Зразком збалансованого поєднання відроджених внутрішніх, властиво-українських спіритичних відтінків синтаксичного звучання - і сучасних особливостей лексики. Можна висловитись так: в українському перекладі книги немає нічого дратівливо-ретроспективного, він є повністю сучасним, а заразом фантастично далеким від ро́сийського, чи совєтського, штилю. Тому 27^м помилок, які, на наш погляд, відділяють мову книжки від бездоганної, змушують читача замислитись: чому перекладач (зглядно, редактор) виданої у Львові книжки переочив ряд таких блудів, які дослівно випирають з тексту і ріжуть очі кожному освіченому галичанинові. Не хотіло-б ся думати, що причиною мала-б служити нетрадиційна лексична орієнтація, всотана, на жаль, з модерного буцім-українського звичаєвого середовища. Нетрадиційна з точки зору закономірностей української мови. Але така рідна для кожного з нас - кожного совка.

Не тільки подобається мені, але і вдячний єсмь, що існує висилання „Після слова". Вдячний за користь від компетентних, навіть вишуканих, порад щодо нашої мови. Тому наступну історію прошу трактувати не як критику, тим паче, злосливу, а швидше як здивоване запитання. Можливо, причина непорозуміння лежить у недостатньому фінансуванні, у браку часу, втомі, а, можливо, - це є тривожний симптом, що все-ж редакторові не так уже й боляче ріже вухо той чи иньший поширений русизм, до якого люди моїх традицій звикнути, на щастя, ніяк не можуть. Прикро, що не ріже вухо у Києві так само сильно, як у Львові… У висиланні 15^го травня 2000^го року слушно пропаґувалася проста форма ступенювання прикметників у противагу до складеної форми, яка єдина тільки і вживається в мові ро́сийській: сильний, сильніший, найсильніший у противагу до більш сильний, найбільш (рос. самый) сильний. Далі наводилася цитата з книги Антоненка-Давидовича „Як ми говоримо": „«са́мі передові райони області ще не закінчили збирання врожаю»… куди природніше звучить по-українському: «найпередовіші райони»". Не маю нічого проти слова „найпередовіші". Але мене в поданій вище цитаті тне в обидва вуха слово „са́мі". Чи від браку часу, чи від втоми, чи, - що було-б найприкріше, - від хибної призвичаєности до совєто-кацапщини, редактор висилання не загострює уваги на цьому ро́сийському стилі, - „са́мі". Підкреслює перевагу простої форми над складеною, але не наголошує, що українська складена форма (найбільш передові) відрізняється від ро́сийської (самые передовые). Редактора не ріже в вухо, зате слухача, в моїй особі, вразило сильно. Так сильно, що не полінувався узяти до рук книгу і віднайти вказане місце. І що-ж? Не розчарував мене Антоненко-Давидович! У висиланні цитату було обірвано. Вже на наступній сторінці (стор. 74, видання 1994^го року) читаємо: „слово са́мий як допоміжне для творення найвищого ступеня порівняння часом трапляється в класичній літературі… Однак уживати цієї форми не варто… Якщо треба надати щонайбільшої міри певній ознаці, то до найвищого ступеня порівняння додають частки що або як: «він - щонайстаріший над усіма»." Власне цей останній коментар Антоненка-Давидовича чомусь не помістився у приділений висиланню час. Тому уважний слухач міг дійти висновку, що вживання слова „са́мий", як такого, не критикується. Що мене й обурило. Чи у Києві серед мовників панують иньші смаки, чи просто забракло часу у програмі, а чи самому редакторові від слова „са́мий" вухо ніяк не в'яне, - так чи сяк, критикуючи одне зловживання, мимоволі узаконили други́й блуд. Більше уваги, друзі!

За повчальний приклад витіснення українських стереотипів з мовного середовища київської богеми можна взяти, для систематичного дослідження, висилання „У ніч на суботу". Гарне личко в Олени Роміної. Самого мене дрижаки хапають, як починає очима дрібно моргати. Та й намагається, що там казати, по-українськи говорити. Намагається, бідацтво… але важко їй дається. Важко, бо стільки тієї української мови, що під час бесіди перед камерою. Ось. Дня 3^го листопада 2000^го року Олені Роміній забракло слів у бесіді з певним філософом: „розкажіть про це так, щоб це було удобоваримо" (щоб воно було легкосприйнятним, легкостравним, легкодоступним, доступним; розкажіть зручно, зручнодоступно). Тоді-ж: „частина чоловіків відчувала себе дещо „уязвімою" (бідацтво аж затнулось, почухалось по-під вухом від ніяковости, та однаково, відповідника „уразливий" не змогло пригадати…). В бесіді з ґенералом Кузьмюком 8^го листопада 2000^го року пані Олена висловила здогад, що в того немає „уязвимых сторон" (уразливих місць), а також тішилася, що родина ґенерала його… дивиться (оглядає). Сам ґенерал свою родину, - вслід за модою, запровадженою Ґарантом всього, в тім числі й української мови, - дякував, а напослідок обоє вкупонці насолоджувалися совковим кінофільмом „Есть такая профессия - Ро́дину защищать". Нема надії, що пані Олена розширить колись свій активний словниковий запас в части мови української, бо - не вважає цю мову вартісною та гідною вжитку для означення інтелектуальних понять: „засоби кнута (батога, нагая) і пряника", „закон математики: от перестановки слагаемых сумма не изменяется" - 25^го травня 2001^го року. Сумніваюся, чи Олена Роміна здогадується про існування шкіл, де математику викладають українською мовою.

Робимо чотири очевидні висновки. Допущена до спілкування з суспільством частина митецької і мас-медійної еліти:

1) мислить по-ро́сийськи;

2) живе приватним життям в кацапському середовищі;

3) в повсякденному оточенні працює та творить засобами і штилем ро́сийської культури;

4) нічого иньшого навіть не бажає і ніщо вже їй не допоможе, хіба що УКРАЇНСЬКА держава, яка, можливо, колись утвориться.

Вживання ро́сийських кальок часом обертається неповагою до особи: „а через тиждень, у ніч на суботу, на Вас чекатиму я, Олена Роміна, і наш черговий гість" (березень 2001^го року). Це так, якби в ро́сийському варіянті мовити „наш дежурный гость". Слово очередной, яке витало в думках пані Олени, українською мовою я-б замінив делікатнішим - наступний гість.

Лексика „Польових досліджень з українського сексу‟. Книжечка Оксани Забужко чіпляє декілька тем, аж так серйозних, що поспіхом читати її не варто. Те, що розповідь провадиться в інтимному плані, лише підсилює сприйняття. Мені особливо імпонує теза, що любов (якщо ми домовимось щось розуміти під цим словом) може бути тільки одна. Пустку в душі заповнюємо змалку. Якщо її заповнити коханням до ідеї (релігійної, національної), тоді иньшим живим і неживим предметам та ідеям в подальшому нашому інтимному житті випаде така доля, що ми їх любитимемо в термінах первинного кохання. Наприклад, Бога - тільки українського, або навпаки - в українській ідеї бачити тільки загально-християнську мораль. Любов - це туга за недостаючим. За тією половиною, чи якоюсь частиною, яка має доповнювати брак власного. Брак довершення. „Ми закохуємось не в мужчину, а в національну ідею" (104)^[24] - ці слова вартують глибокої психоаналізи. З любові, звичайно, і ненависть. Ненависть становить проблему для серомудрих проповідників американізованих „людських прав". Чи ненависть до кровопивці є моїм людським правом, якщо я себе не мислю людиною поза своєю етнічною суттю і призначенням? Чи ця ненависть не порушує „людських прав" Сатани в образі етнічного гнобителя? Оце тема для ризиковних філософських екскурсів волюнтаристського постмодернізму, а не благі інсинуації ожирілого від розпусти західного інтелектуалізму на жендерну чи педерастичну тематику. Стукач КҐБ закохується в „підопічну" Українку - це вже хрестоматійний приклад, переказаний мені батьками десь в п'ятирічному віці, - книжечка помережана подібними, майже приватними для читача бувальщинами, переживаннями, випадками, проблємами, про які, якщо не переживав особисто, то принаймні не раз чув від однодумців чи друзів. Не хотіло-б ся, щоб інтим спілкування з Автором спохаблювався придуркуватою лексикою. Незважаючи на повторні заклинання на звороті титульного аркуша та в передньому слові від Автора, що, мовляв, „авторка наперед відмежовується" і т. д., читач впадає в блуд пошуку здорової думки Автора серед мережева суперечливих душевних мук персонажів (як і в кожній книзі) і пробує (з великим трудом) хоча-б умовно відділити спілкування з Автором від звичаєвих прибамбасів героїні. І не є йому „як кажуть Французи" соромно, бо „погано він про це" не думає (6). Тим паче, що „рясні дармовиси-сережки" разом з „високою беззахисною шиєю" (101) змушують читача раз у раз кидати погляд на світлину авторки, поміщену на четвертій сторінці обкладинки. Гострий динамізм мови, якою написаний роман, зовсім не потребує підсилення бридкими висловами. „Несподіваний промельк ясного побажання… прилюдний оргазм, от як це називається, але захоплює публіку… навіть коли слів ніхто не тямить" - так сформульована думка звучала-б значиміше, аніж те саме речення, засмічене лексичними каменями спотикання на кшталт „вставляє публіку" замість захоплює або паразитичним „ні фіґа", приклеєним до вже й без того виразного не тямить. Я дуже ціную орґазм, а прилюдний орґазм ще раз свідчить про те, що людина є істотою соціяльною і компанійською, так само, як і секс в товаристві. Не бачу нічого гидкого в діленні приємністю та задоволенням з ближнім. Зате, коли Автор підпадає під вплив вульґарної лексики північного дикуна і етнічного неприятеля - то це дійсно переповнює моє єство неконтрольованою люттю і заважає зосередитись над змістом читаного. Губиться сприйняття, всю увагу поглинають незрозумілі вирази „вставляє" і „ні фіґа", останній з яких тим разом переносить уяву в область солодких гастрономічних імажинацій про фініки, фісташки і подібні заморські марципани (15). Ще приклад: „…а що не вийшло нічого, то чесніше буде здати (кинути?, віддати - кацапізм) карти… далі буде ще гірше: просвітку не видно, а сили вже не ті: не дівка ж бо" - знову Автор псує зрозумілу думку непотрібним вставлянням гострих і бридких порогів: „ні фіґа не вийшло" (це вже вкотре!), „буде ще хрєновіше", „не дєвочка" (замість дівка). Чи для того, аби збурити плинність прочитання тексту?

Так, за всяку ціну намагається Автор усунути свою особу зовсім. Не вдасться, дорога. Надто серйозні речі, як на персонаж простенької філософуючої поетеси з обмеженим запасом побутової лексики, браком клясичної ґімназіяльної освіти та базарними зацікавленнями з убогого набору примітивно „струйової" змосковщеної „богеми". І бачить, і відчуває читач дуже добре - глибину та різноманітність проблем… та не може і не хоче з'інтеґрувати багатий світ Автора з примітивізмом словникового запасу героїні. Бо лайка - це є примітивізм мовлення. Що таке лайка? Для мене непристойною лайкою є побутові неологізми прищелепкуватого покоління зкацапізованої „богеми". Можна бути ґеніяльним малярем і не вміти висловитись хоча-б на рівні вуличника з освітою початкової двоклясової державної цісарсько-королівської австріяцької школи. Це не є псевдовікторіянське вдаване святенництво загумінкового галичанського мораліста. Я здаю собі справу, що українська літературна мова на жаль не виробила звичайного слова для означення простої дії засаджування чоловічого статевого інструменту до відповідного отвору в жіночому тілі. Дії, яку щоденно сповняють мільйони Українців. Я не вважаю лайкою відповідне, хоч і запозичене від Кацапів, слово. Так само не вважаю лайкою натуралістичну передачу інтимного діялогу двох осіб в постелі. Зате вважаю неприпустимою лайкою, і не бажаю, щоби моя героїня, а нею є Автор, так висловлювалась:

пшла вон (щезни) 12; вставляти публіку (захоплювати) 15; йолки-палки (таж, але-ж, хай-же йому грець) 82 - слово-паразит; кайфувала (насолоджувалась) 38, зустрічається два рази; не бозна-який кайф (приємність) 104, зустрічається три рази; шмарувався трьопом (базіканням), фрашками-придабашками (приповідками) 57; побратимство довбане (гиряве, хиряве, хирне) 63, довбана patria 32; Европа довбана 24, довбана загорода 8; мать його за лапу (?) 18, 63, 93, 118, 129; ніяк не в'їду (не втямлю) 86; якого хріна (до холери) 95. Нехай-би краще подібним чином висловлювалася її (авторки) героїня. Властиво, на кого розрахована книжка? Той, хто в стані зрозуміти різнопланові переживання героїні і коментарі Автора, мусить мати певний інтелектуальний рівень. Інтелектуалу ж вадитимуть примітивні вибрики змосковщеного слєнґу. І він засумнівається в природності образу героїні, яка, окрім благої московської лайки наче-б то виказує не малу інтелектуальну зручність, розвиненість, різносторонність… Парадокс полягає в тім, що, коли, наприклад, Шевченко не може повною силою звучати ро́сийською мовою, так само, як і народна пісня, - то роман Оксани Забужко звучатиме бездоганно кожною мовою, окрім української - кацапський слєнґ в будь-якому перекладі автоматично перестане бути кацапським!

Визнаю, дуже умовно, та все-ж, якось інтуїтивно, вдається відділити пряму мову героїні від її мисленних монологів до себе і від розмірковувань Автора, вкладених у ці монологи начебто від імені героїні. Переживання героїні, її розмова подумки з собою мали-б оформлятися більш значимою лексикою, аніж вдаване чи звичне вже підігравання назовні під сприйняття недолугої чи інтелектуально незрілої і вічно п'яної „богеми". В противному разі гріш ціна її переживанням і не варт вона сама (героїня) не лиш співчуття, а навіть прочитання. Подамо (далеко не повний) перелік лексичних одиниць власне героїні, який, хотіло-б ся думати, свідчить не про її духовні чи інтелектуальні вартості, а швидше про недоліки середньої освіти, які можна виправити, хоча… хто там її знає:

здати карти (скинути, відкинути, кинути карти) 9; хрєново, хрєновіше (зле, гірше) 9, 97; дєвочка (дівка) 9; йолки-палки (гей) 72; йо-майо (ай-я-яй) 105; валяй тепер (вали) 76; кльово написалося (влучно) 77.

Мене не разить натуралізм. Хоча… Є рація в такому бажанні, аби писане слово звучало трішечки вище, аніж дійсне, мовлене в житті слово. Хай-би читач тягнувся… Голий, адекватний натуралізм навіває нудьгу. Інтеліґентний читач і так здає собі справу з того, які ми є в житті огидні. А неінтеліґентний - або не читатиме, або просто не розумітиме, про що йдеться. A propos, книжечка взагалі не розрахована на читача, який не володіє латинськими приказками, англійською та французькою мовами. Протиставлення „де я, там і буде вітчизна" латинському „ubi bene, ibi patria" (де добре, там і вітчизна, 32) втрачає сенс без перекладу. Цікаво було-б перевести статистику, скільки з-поміж читачів сягало по словник крилатих виразів, наштовхуючись на подібні фрази в тексті „бестселлєра"? Як і наступні:

stud-woman (расо́ва жінка) 30 - неочевидний переклад вимагав-би пояснення - за умови поваги до читача;

fin-de-siècle 47 - не кожен читач, навіть знайомий з французькою мовою, зрозуміє, що „кінець століття" іще може означати „сутінки віку"… а чи що собі там іще придумає придуркувата філософська „богема"?

В усякому разі, Автор завоював-би більше симпатії в інтеліґентного читача, якби протиставив свою лексику до лексики героїні. Якщо-би Автор розмовляв иньшою мовою, як героїня, то його монологи і сприймалися-б серйозніше, особливо там, де йдеться про сексопатологічну тематику. А жаль, бо глибинність думки відчувається на кожному кроці, та вона нівелюється лексикою тієї-ж проби, що і лексика недоосвіченого і недовихованого товариства героїв роману. На скільки Автор ідентифікує себе (на наш превеликий жаль) з героями п'яної „богеми", можна уздріти з порівняльної таблички:

натуралізм мови автора	натуралізм мови героїні			натуралізм мови героя			цитати з лексики „богеми“
ні фіґа (нічого) 38 ні фіґа (зовсім) 15	ні фіґа (нічого) 9
	ні фіґа собі історійка (нічого собі) — вираз мо­то­рош­но­го ошелешення 112			ні фіґа собі (нічого собі) — вираз захоплення 55
ні фіґа собі заспів (вираз сарказму) 103	М-да, ні фіґа собі (поганенько, зле) 98/99 (тут дефект поліґрафії — гляди електронний варіянт роману на майданчику http://www.slovnyk.org/
на фіґ варте (до дідька) — слово-паразит 24
пішов на фіґ — не українська лайка 27
на фіґ ніким не за­у­ва­же­ні — слово-паразит, ніяких емоцій насправді не підкреслює, хиба що примітивізм мовця 32
фіґ з ними (шляк, дідько з ними) 47
фіґ підробиш (дзуськи) 90
на фіґ (пощо) 93	на фіґ їй здався (пощо) 93 на фіґ його таке й писати (пощо) 73			на фіґа (пощо) мені ті музеї 93 все тут тобі «на фіґа» 57
вставляє публіку (захоплює, проймає) 15				як би це тебе вставило (настромило, пройняло, вдовільнило) — запозичення з лексики звичайного злягання			ну ні фіґа собі; лини?но ще (лийни?но, хляп­ни?бо); кому ли­мон­чика (ци­­т­­ри­­н­­ки); уф, кайф, здається, вста­ви­ло (вса­ди­ло) 74 — запозичення з лексики па­ра­нор­ма­ль­но­го (ана­ль­но­го) зляган­ня
ой блін (лишенько) 52, 93	мислитель, блін (бач), знайшовся 58			ну блін ваще (?) — вираз захоплення 55			блін,… (холєра) — ввідне (впро­ва­джу­валь­не) слово 47
він пахнув, блін, життям — абсолютно паразитичне слово 102	во блін (ось так) 84
блін, ну звідки мені знати? 139	але ж ми, блін, таки недарма рєбята з крутим творчим потенціялом 117
	обидно, блін (образливо, хай йому грець) 105
тобі, чувак (хлопче) 52; ні, чувак 58; кльова чувіха, як сказав би той чоловік 59 — автор дає себе втягнути у лексику зле вихованого напів-пись­ме­н­ного героя та недовченої „богеми“ і тим втрачає на довірі читача				кльова ти чувіха 48			кльова чувіха (знаменита лярва, моцька) 49
у кльових умовах 72	який то він кльовий 43 — жаргонне пі­ді­г­ру­вання, тим разом — з боку героїні
	а слабо було дописати, до кінця додумати — слабо? (несила) 76			тобі слабо сказати (брак відваги) 66
волочить у койку (до ліжка) 84	до всякої койки 71
обставили як дєвочку 126	дєвочку із мене зробити хочуть 10

Я вдячний Авторові за усунення будь-яких ілюзій щодо перспективності та потенції „найупитішої компанії“ української молодої митецької „інтеліґенції“ (90). Розбещений образ „надії нації“ змальований в багатьох місцях роману і найкраще характе-ризується олігофренічною лексикою недовченої „богеми“:

натуралізм мови героя	цитати з лексики „богеми“
нагружати (начиняти) 48 — кацапізм	понятно? (втямила?) 10, 26 — кацапізм
	окрутимось 52 — збочена і мало зрозуміла термінологія гидких розбещенків із середовища з'алкоголізованої і згнилої „богеми“
	дивись, який дзен… 66 — порожнечу національного зубожіння заповнюється чужинецькими вигадками.
на хера (пощо) я сюди їхав (приїхав) 11
перестань мене підйобувати 11 — то́му, хто живе українським болем, цей суто кацапо-совєтський зворот не вирветься з уст: мат матові не рівня, тому не віриться, що герой був „першим готовим“ Українцем! (33)
ах суки (засранці); падли (паскуди) — вирази захоплення 55
валяй, нарізай (вали, тни вже) 58
а кого це валить? (зачіпає) 115

Я вдячний Авторові за відкриття, що плятонічна любов і еротична похіть фактично злиті в одному прагненні, ім'я якому - libido, або-ж бажання жити. І я повністю погоджуюсь із тезою, що заперечення цього libido українською греко-католицькою церквою зламало свого часу хребет українській націоналістичній інтеліґенції, позбавивши її пристосованости до нинішнього світу („католицький цензор" 137, „галицька стара панна" 136, „Чорнобог" 19 і „чорнокнижник" 49). Взагалі, сексопатологія національно-патріотичних змислів (відчуттів - для совкових анальфабетів) описана бездоганно і не викликає найменших заперечень. А от щодо совковости в лексичних наставленнях Автора - то викликає подив його згірдна постава щодо діяспорного „синтаксису" нью-йоркської „Свободи" (61) Не втомлюватиму Читача переписуванням довгих подвійних цитат з міркувань пані Забужко. Скажу одне - вихований совковою школою коректор ніколи не зрозуміє ані пафосу ані урочистости рафінованої української мови - тієї, що не калькує рабоче-крестьянского примітивізму вульґарної каламарщини совкової журналістики. Для Читача, котрий-би все-ж зацікавився відповідним уступом в книжечці, переповненим обуреними коментарями на адресу діяспорної синтакси, зауважу, що з синтаксою там все є в порядку — підмет можна опускати в українській мові (на одміну від англійської).

Від перечитування друкованого слова читач мав-би одержувати ще одну насолоду: приємність од звучання музики добірної лексики, - в усякому разі поза рамками натуралістичних діялогів чи монологів. Зрештою, мова є настільки багатою, що навіть недолугість героїв можна пробувати подавати у вишуканий спосіб. А тим паче в тих місцях, де читач прагнув-би увійти в духовний контакт з Автором. Перерахуємо скази, які вадять такому контактові.

З боку Автора:

живе в Києві (мешкає у Київі) - це з анотації, але ж Автор з нею знайомилась!? 2
джус (сік) 7
раковина (злив, мушля) 8
голлівудські ґаї (хлопаки) 9
не лишилося (залишилося) 12
передчуття не заводять (не зводять, не хиблять) 14
ну, положим (скажімо) 15
на крутих поворотах (на закрутах) 15
тобі, кобіто (жінко) - далеко не всі полонізми, навіть поширені серед галичан, справляють приємність читачеві 16
проститутка (повія) 16
з голою лампочкою (жарівкою) 21;
безужиткові лампочки - фантастичне поєднання галицизму з кацапізмом 60
моє, ах розтуди ж його, (куди?) каторжанське життя 23
недурно розпочалося (незле) 23
сосок (пипець) 29
ад (пекло) - цей архаїзм жодних емоційних переваг не має 30
нніт (ні-ні, аж ні) - московське ннет 30
йолки-палки (до дідька) (хай йому грець) - слово-паразит 30, 96, зустрічається шість разів
та йолки… (ох…) - вставне слово 50
тебе трохи розпружило (відпустило, відпружило) 34 - рос. расслабить; іще гляди пункт 10) на сторінці 96
розвернуті лицем (повиставлювані) 35
аристократка забацана (зафайдана) 39
авта по гаражах зіпали кволо (цитата з вірша) - у слові „ґараж" слід уважати на першу літеру, а слово „зіпати" значить „сильно кричати, горланити" 41
хрін з ними, з харчами (пес із ними, лихо іх бери, ті харчі) 44
на безбач (наосліп?) - неологізми добрі, коли їх значення очевидне 47
не приведи Господь (не дай, Боже) 58
полтинник (пів-віку) 58
од Атлантики до Пасіфіку (Пасифи(і)ку) 61
сюд-туд (тут і там) - русизм сюда-туда 61
не зразу (не одразу) 62
алкаші у проплішинах (п'янички з пролисинами) - тут конфлікт автора з московсько-українським словником 63
не то дозволяється, а й заохочується (не те що…) 63
як показалося (виявилося) потім 73, 126
схвачений порошею падолист (прихоплений) 73
сустави, за зиму завмерлі (суглоби) - цитата з вірша 76
незапотребовані листи (неспитані, неспотребні, залишені, позоставлені) 78
в Хелмі була пересадка (в Холмі) 80 - вживаємо українську топоніміку
все лишнє (зайве) 82
попалась (піймалась) 85
кукла на шнурку (ляльки вистачило-би) 88
поклав трубку (слухавку) 102
пройтися (перейтися) 112
світлофор за світлофором (світла́ за світла́ми) 112
безумна ніч (шалена) 114
маленьких розиграшів (розигрів) 116
недвижною скіфською бабою (нездвижною, незрушною, непорушною) - намагаємось уникати синонімів, які не різняться від московщини 116
мелькають клініки і тюрми (миготять) 126

З боку героїні:	З боку героя:
провітрити (перевітрити) 12	квартира (помешкання) 11
розплачуватися (платити) 58	збігай принеси (скоч і при-неси) 11
яросною силою (несамовитою) 71	ключа здав (віддав) 11
сходила постриглася (пішла підстриглася) 97	звозити на замок (завезти) 15
просік (утямив) 102

Нахабна експансія кацапщини до свідомости українського письменника і її обезвладнююча, „цементуюча" функція досконало охарактеризована на 31^й сторінці книжечки. У вступі авторка звіряється, що чорнова версія була роздана друзям задля розумних порад. Чому друзі злегковажили кацапізми? Не знайшлося жодного, хто володіє звичайним олівцем і завдав-би собі клопоту де-не-де та й щось-там попідкреслювати? Не повірю, що перераховані вище кацапізми внесені навмисно. І не повірю, що Автор у такий спосіб висміює героїв. Надто примітивно-змосковщеною звучить їх мова - аж до гидотности. А тим часом, Автор їх любить, і десь навіть шанує (36): „той чоловік грав без правил, точніше, грав за власними, як правдивий кантівський ґеній, в його силовому полі пробуксовувала будь-яка передбачувана логіка подій, так що був він сам собі „the land of opportunities"…

До великих перемог Автора належиться зарахувати переконливе доведення тези, що жінка теж є людиною, і може підлягати таким самим проблемам та комплексам, які частенько переслідують мужчину. Не слід думати, що чоловічий шовінізм є вродженим. Ні! Образ жінки, який коротко характеризується чотирма словами - ненаситність, хтивість, перманентна готовність бути взятою і безжалісна вимогливість - не є продуктом хворої уяви мужчини, а формується суспільством свідомо в незчисленних посібниках з мистецтва видобуття орґазму та сценах багатократного пролонгованого статевого акту в позах, доступних тільки професійним атлетам. Не можу уникнути спокуси звинуватити в такому стані речей і саму Жінку, бо ось: „жінка: витка рослина, котра без прямостійної підпори - без конкретного обличчя живої любові - опадала долі й зачахала" (22); „мене вмить припекло чистим, як високий музичний тон, зарядом такого потужного еротичного заклику, що плоть тут-таки відізвалася збудженим набряканням…" (19); „зразу (одразу?) втямив, що - все, кінець, викручено контакти… могутній тваринний заклик його тіла зів'яв, скрутився, став швидко-швидко вичахати…" (20) - як мислити про жінку, що так підступно, а, найважливіше, лукаво і брехливо поводиться х мужчинами?; „пішов нафіґ, імпотент нещасний" (27); „всмак трахнули" (37) - sic!; „то була нагота зумисна й образлива, та, котрою не спокушається, а демонструється зневагу…" (43). Чи при подібних замороках є підстави дивуватись, що „крім статевих органів тебе в мені більш нічого не цікавить" (13)? При надмірі подібних претензій - що залишається затурканому мужчині, як не плекати переконання, ніби „коли у тебе - стоїть, і не зразу (одразу?) кінчаєш, то ти вже й князь…" (86). Тим більшим досягненням Автора є враження, яке залишається після прочитання роману - що Жінка має право на вирозуміння, а дворушна заплутаність жіночих відчуттів далеко не завжди породжена розбещеною вередливістю.обличчя живої любові - опадала долі й зачахала" (22); „мене вмить припекло чистим, як високий музичний тон, зарядом такого потужного еротичного заклику, що плоть тут-таки відізвалася збудженим набряканням…" (19); „зразу (одразу?) втямив, що - все, кінець, викручено контакти… могутній тваринний заклик його тіла зів'яв, скрутився, став швидко-швидко вичахати…" (20) - як мислити про жінку, що так підступно, а, найважливіше, лукаво і брехливо поводиться х мужчинами?; „пішов нафіґ, імпотент нещасний" (27); „всмак трахнули" (37) - sic!; „то була нагота зумисна й образлива, та, котрою не спокушається, а демонструється зневагу…" (43). Чи при подібних замороках є підстави дивуватись, що „крім статевих органів тебе в мені більш нічого не цікавить" (13)? При надмірі подібних претензій - що залишається затурканому мужчині, як не плекати переконання, ніби „коли у тебе - стоїть, і не зразу (одразу?) кінчаєш, то ти вже й князь…" (86). Тим більшим досягненням Автора є враження, яке залишається після прочитання роману - що Жінка має право на вирозуміння, а дворушна заплутаність жіночих відчуттів далеко не завжди породжена розбещеною вередливістю.

Поширеним серед певного кола читачів є переконання про „бабськість" роману. Очевидно, під таким означенням слід розуміти хаотичний ідіотизм примітивних відчуттів жінки, які не піддаються не тільки клясифікації, а навіть будь-якому розумному поясненню. Відчуттів, тим безглуздіших, чим бурхливіших. Цього в книжечці якраз небагато. Інакше її неможливо було-би перечитати. Але одна нить „бабськости" все-ж пронизує роман. Претензія до цілого світу… Слово, од якого вивертає нутрощі навіть у найоб'єктивнішого читача. ОБИДНО. Не прикро, не образливо, не сумно, не кривдно… ОБИДНО, БЛІН. „Ідеологія" прокуреної „блядки", котрій винен увесь світ. Не повії, а саме внутрішньої курви, яка з нахабністю зіпсутої розбещеним вихованням панської дитини еґоїстично і абсолютно щиро уважає, що Господь створив світ виключно з метою вдоволення її макабристичних з точки зору елементарної логіки примх. Бабськість навіть не базарна, а швидше рівня перукарного салону: „З-замахали… говорила, травлячи післясмак чергової обиди" (10); „стала читати, з обиди і розпуки" (16) - в цьому місці при прочитанні роману мені зробилося особливо неприємно, бо йдеться про ображене національне почуття, а не якусь дурнувату „бабськість"; „тобі з чоловіком добре було? - дуже! - рубонула зопалу щиро, як ляпаса відважила: сил уже не ставало примилятися, глитаючи обиду за обидою" (43); „Обидно. Піти на ґанок перекурити все це діло?…" (105).

Читач уже помітив, що ми не соромимося ані тут, ані в книжечці, про яку мова, адекватних виразів, які можуть здатися „нецензурними" декотрим фальшивим моралістам. Щоб лиш вирази ці були доречними. За приклад процитую один відступ, який, нам так видається, ідеально в концентрованій формі містить до половини всієї сутности роману: „нас ростили мужики, обйобані як-тільки можна з усіх кінців, що потім такі самі мужики нас трахали, і що в обох випадках вони робили з нами те, що інші, чужі мужики зробили з ними? І що ми приймали й любили їх такими, як вони є, бо не прийняти їх - означало-б стати по стороні тих, чужих? Що єдиний наш вибір, отже, був і залишається - межи жертвою і катом: між небуттям і буттям-яке-вбиває" (149). Браво! Але є й иньший вибір: втоптати в землю чужого ката! Вже пора перестати безпідставно скидати вину на старенького батька. Добре, що хоча-б передали батьки нам чуття справедливости і свідомість правди. А вже донькам годилося-б, замість претендувати на відзнаку „за кількість українізованих койкомісць" (33) підраховувати трупи вихолоштаних ними чужинців - щось подібного я пригадую з жорстокої історії народу „міфологічних велетнів… з синюватим, проти оливкової засмаги, відливом зубів,… розкішних бардадимів семітського типу" (83). Донька Українця, доля якої ще перед народженням зостала занапропащена пануючим україножерним режимом, повинна-би полегшити свої страждання, - спричинені злиденно-духовним животінням, - мрійливими образами потоків крови, які у відповідний час потечуть з бісівського тіла бандитського „истеблішменту" інтерівської України - замість горювати з українського „небуття" (46), спокушувати себе заздрісним спогляданням золотого дощу та слави, що спадає на задрипаних представників чи то українського запроданства (67), чи зарозумілої кацапщини (31), чи знов богеми „вільного світу" (36-38, 95-96). Та й чи є той світ вільним?

Талант Автора ґеніяльно наповнює душу кожного читача глибоким оптимізмом і потягом до життя, цього самого libido, коштом самої лише останньої сторінки роману. Та цей оптимізм не був-би таким переконливим і глибоким, якби не повнота катарсису душі героїні, втомленої маскуфільним мазохізмом бездонних глибин віктимної поведінки (103)… І ось завершальний акорд останніх уступів переконливо кричить, що все те дурня і не вартує нашого здоров'я та нервів. Чи те саме скажемо і про мої-тут зауваги?

ДИВНА „УКРАЇНОФОНІЯ“

Мені довелось почути думку (на засіданні НТШ 29^го жовтня 1998^го р.), що не слід надто перейматись запозиченням слів ро́сийської мови, допоки українське середовище має силу трансформувати їх вимову на український лад. Слаба утіха, як на мене, що автентичні Росіяни оцінюють мову ро́сийськомовних Українців - з усією катеґоричністю - як спотворення ро́сийської. Можна було-б спокійно знести деяке збагачення української лексики „досягненнями" ро́сийського (тут правильніше говорити московитянського, або прямо - протокацапського) мовотворчого процесу, замкнувши очі на нехтування закономірностями української етимології. Якби… Якби рідна мовна криниця не виказувала такого БАГАТСТВА, при якому ВСЯКЕ ПОБУТОВЕ ЗАПОЗИЧЕННЯ Є ЗАЙВИМ, і, насправді, тягне за собою єдиний результат: втрату рідного мовно-історичного надбання, відмову від характерних саме для РІДНОЇ мови засад словотворення. З якої речі 40% словника під ред. Грінченка мало-б безслідно щезнути, уступивши місце для озвученої по-українськи кацапщини? Чи для того, аби Українці перейняли і кацапський характер? Семантична філософія, зокрема, дає підстави припускати, що людина не вчинить чогось такого (або в такий спосіб), чого (або як) вона не здатна уявити, тобто - сформулювати у своєму мізку у вигляді думки. Думки́, принаймні чіткі, людина, в свою чергу, одягає в граматичні конструкції. Маємо вислід: не лише мова показує психологію народу, але також і сховані в граматичних правилах можливості (чи заборони!) можуть визначити поведінку та мораль народу. Рідко коли людина чинить щось такого, для означення чого́ у її мові бракує вислову. І навпаки - поступає в такий спосіб, як підказує СЛОВО.

І ще одне. Ми вже мали „трансформовані" форшпан, ричалт, райшток, шпихлір, вінкель, шмайсер, фузи́я, кріс, ґвер…, але, слава Богу, вдалося повернутися до рідних слів, а що особливо втішно - ми зуміли прислухатись до тих термінів, яких нам „понавидумували" наші лінґвісти: скоростріл, кулемет, гвинтівка, стрільба, рушниця… То, може, не варто поспішати і з „українофонізацією" нинішніх „запозичень"?

ЗАПОЗИЧЕННЯ ЧИ ВИТІСНЕННЯ СВОГО ЧУЖИМ?

Побутує і такий погляд, що для мови, мовляв, зовсім не шкодить залюбки впроваджувати складні (багатоскладові) іноземні слова для назовництва запозичених понять. Переважно, це поняття або технічні, або (і по-більшости) такі, які приходять разом з вищою культурою пануючих верств - лексика мистецтва, витонченого побуту, гуманітарних наук, абстрактні поняття, які описують психологію людських стосунків, також - лексика влади, керування державою, комерції, чимало подібного. Як на приклад, вказують на літературну англійську мову, яка у більшости своїй є „натуралізованою" на англійський лад світською французькою. Зрештою, у самій французькій практично нічого не залишилося від мови Франків, котрі насправді перейшли на ґалльську, яка, у свою чергу, - наполовину латинь. З великих европейських націй найбільше народного збереглося, на те виглядає, у Німців. Тому їм ніяк не вдавалося збудувати централізованої імперії - аж до часів Бісмарка, коли „вторым родным языком" в німецькому уряді став французький. Жарти жартами, але прикладати повищі явища до мови української - те саме, що ставити воза поперед коня. По-перше, не йдеться про витіснення слаборозвиненої мови запозиченою краще розвиненою чужою, а йдеться про цілеспрямоване нищення високорозвиненої, з достатнім словниковим запасом, культурної української мови княжої епохи, мови з відчутним арійським спадком - нищення цієї мови її-ж здичавілими урало-алтайським та угро-фінським покручами. Що українське месіянство в північно-східному напрямі не вдалося - тема окремої розмови. Але це не повинно служити підставою для відмови від рідного, повторюю, високорозвиненого спадку. Зрештою, англійська культурна мова в особі американського Інтера повернулась на континент задля розправи над своїм французьким гніздом щойно після перемоги Інтера в 1945^му році. І… зіштовхнулася з наростаючим опором французького націоналізму. Також, дикі Франки підпорядкували собі Ґаллів і перейняли їх мову, але не знищили. Цікаві історичні варіянти заповідалися і у нас із Литвою. Та виліз дідько з прокаженого болота ро́сийської тайги (гляди Sieroszewski, оповідання „Dno nędzy") і згноїв половину Европи. Українська мова НЕ МОЖЕ „знатуралізувати" ро́сийської матірщини. Жодна культурна мова не зможе - замало сил. Єдиний спосіб - воздвигнути мур. Що-ж стосується запозичення слів, яким відповідників НІКОЛИ НЕ БУЛО і створити засобами рідної мови - не сила (а чи можливе таке?) - що-ж, запозичаймо. Всі так чинять. Та лиш не забуваймо, що кількість, безміру швидко зростаючи, змінює якість, перевертає архитип.