Суржик для інтеліґенції/Дякуйте нас і дивіться

Матеріал з Вікіджерел
Суржик для інтеліґенції
Роман Мацюк
Дякуйте нас і дивіться
Львів: Сполом, 2008
 
ДЯКУЙТЕ НАС І ДИВІТЬСЯ

Телевізія до того часу капаритиме українське слово, поки на́рід у своїй більшості не забалакає чистішою мовою

(Вільний переказ часто повторюваної сентенції п. екс-­міністра Кулика)

Неприємна, але поширена звичка послуговуватися виразами на кшталт „дивитися фільм" вимагає окремого дослідження. Великий Комедіянт слабозалежної без'ядерно-европейської Держави увійшов до історії української лексикоґрафії незабутнім кацапсько-слов'янським „базаром" ми вас… дякуєм. Особливо догідливі кореспонденти і навіть деякі місцеві князьки підхопили цю моду, і вираз, ставши крилатим, увійшов до скарбниці Нової Галицької Лексики. Як і диктори телевізії: „…іноземна журналістка подякувала міністра Смірнова за оперативне віднайдення її машини" - „Новини" на Першому „національному", 22го листопада 2001го року. Як і артисти (озвучувальники) кіно: „я вирішив подякувати всіх присутніх за участь в моїй перемозі - телесеріял „Каскадери", 67й відтинок, УТ-1, 20го грудня 2001го року.

В Галичині угодовські (дякувальні) совєто-патріотичні метаморфози протікають з такою легкою спритністю в обох напрямах - від совєто до патріо і від патріо назад до совєто - і настільки швидко та зручно, що неповоротким східнякам лиш дивитись, заздрити, та учитись. Вчорашній ставленик Москви, секретар парткому, блюститель величия советского оружия, голова Союзу (слово-ж яке!) Промисловців України (сиріч, заступник господина Вольского в Україні) за одну ніч в імажинації дуже галицького і дуже патріотичного истеблішменту здатен прибрати подоби козака-лицаря, національного героя-державника, аби на другий день перетворитись у совєто-галицького бюрократа Лєнданча. Голова банку Ющенко, ставши Першим міністром, десь протягом кількох годин переродився у ВікАнча… Пощо пускаєте ґази совєтського підлабузництва, пощо спотворюєте людям імена на штиль блюдолизно-босяцький, панство п'ємонтські европеїзатори? „Руководству" і без галицького зализування важко вибирати собі холуїв серед множества претендентів, спраглих влади і зголоднілих на хавтуру (датки). Правда, ті галичани, що не є члєнами-аґраріями, і далі звуть відомого першопроходця дивної незвіданої стежини „до Eвропи через Москву" - просто татуськом (крёстный отец по-їхньому). І продовжують його… „дякувати": за доплату до ставки вчителям московської мови, за „привілеї" для українського книгодрукування, за „патріотичну" політекономію, за „піддержку" національної науки, за „протекціонізм" щодо національного виробника, за порноґрафічну „просвіту" української дитини, за брехню „европейського" вибору, за підтримку Москви проти Ічкерії, за ворожі військові бази на українській землі, за відкритий для Москаля повітряний простір та спільну стратегічну проти-летунську „оборону" від решти світу і від решти слов'ян, за „лобызание" з природним ворогом і загарбником на Прохорівському полі - в межах анексованих Москвою споконвічних українських поселень; за продані Москалям фабрики, за розпуск Національної ґвардії, за небезпеку ядерного оснащення ворожої фльоти в українських портах, за присутність у Криму літаків „СУ" - носіїв ядерних бомб, за чергове об'єднання - тим разом з ро́сийськими енерґетичними системами. Вдумаймось: об'єднання ЕНЕРҐЕТИЧНИХ СИСТЕМ з найвірогіднішим ВІЙСЬКОВИМ ПРОТИВНИКОМ! Дякуємо та очікуємо, мало не як у молитві «Вірую», - лиш не воскресіння мертвих, а об'єднання ляґерних зон для ще не винищених Українців.

Низько кланяємось і прославляємо за орґанізацію візитів офіційних ревнителів русского языка і церкви з Північного царства Сатани, за систематичні консультації з… Зюґановим (!) - „Поступ", 21го вересня 2000го року; за передані до рук Антихриста святині Київської та Почаївської Лавр і за иньші „ґенеральні напрямні" української „незалежної та багатовекторної", за русскоязычный апарат Кабінету Міністрів та Адміністрації, за „олігархів", які зненацька і невідомо звідкіля випливли перед здивовані очі ґаранта, так наче в Україні п'ять останніх років не було „діючого"… А останнім часом щиро Його „дякуєм" ще і за візові режими на західних границях та гасло „до Eвропи через Москву" орчиковою (підпряжною) кобилою, очевидно, - у вікно, прорубане іще катом України Петром Першим. Діждались. Ґарант Порядности і Волі не тільки не має відваги до незалежних політичних порухів без указуючого перста Москви; він ще й потурає крадіям у перетворенні „Незалежної" наново у непідлеглу жодним людським законам комуняцьку вотчину, утруднюючи доступ в Україну навіть туристам (візи, побори, беззаконня…). Захід опускає завісу перед рекетом заїжджих московських бандитів на власних гайвеях (дорогах), а у відповідь „гонорова" комуно-Вкраїна кладе високі пороги перед цивілізованими туристами зі Заходу… і в той-же час гостинно вистеляє килимами дороги для східних дикунів. Дякуєм Вас!

Оце щодо „дякувати". Тут нічого нового, - рівень коньячно-ґітарної мовної культури зрозумілий для всіх. На жаль, мені не пощастило натрапити на таке-ж розуміння, навіть серед вивчених Українців, граматичної недолугости виразу „дивитись передачу". А тим часом, природа оми́лки є подібною. Порушене синтаксичне керування. Дієслово „дивитися", як і „дякувати", вимагає непрямого додатку з прийменником: „дивлюсь я на небо…" Для любителів прямих додатків без прийменників можна рекомендувати перехідні дієслова́ оглядати, бачити, озирати, зрити, споглядати, гледіти, глядіти. Наприклад, якщо „ведучому" (іще один русизм) не до вподоби, коли глядач його оглядає, то ще можна такого „ведучого" зрити, але в жодному разі не дивитись його. А вже тварину можна і оглянути на предмет укусів від вампірів (студія 1+1, док. фільм „Полювання на вампірів" - „ми подивимось коня" ) - адже існує медогляд, а не медичне дивлення. Так само і образи́ (малюнки) не дивляться, а оглядають - „можна подивитись Ваші роботи" (чи можна-би оглянути…, глянути на Ваші роботи) - телесеріял „Острів любові", десятий відтинок, 1й канал, 16го грудня 2001го року. Здало-б ся бодай через раз запрошувати глядачів словами „глядіть нас через тиждень" замість „дивіться нас". Ольга Сумська теж могла-б висловлюватись подібно до того, як висловлюються, скажімо, на українській Сумщині, а не в покоях київських перекинчиків: „ми з вами глядітимемо (або оглянемо) чудову кінострічку", замість неодмінного штампу „подивимось фільм". Старанний, освічений, начитаний, культурний та прихильно до української мови налаштований редактор „Поступу" міг-би задуматись перед тим, як пускати до друку великими грубими літерами заголовок „Ви львівське телебачення дивитесь?" (14го - 20го червня 2001го року, число 90). Можна було чемніше запитати, скажімо, так: „Чи Ви оглядаєте львівську телевізію?". Коли декілька років тому тодішній міністр п. Кулик приїжджав до Львова, аби донести до галичан головну засаду мовної політики міністерства інформації (гляди епіґраф), він так і звернувся до глядачів: „ви нас дивитесь". Мене охопив приступ неконтрольованого реготу, спровокованого вульгарними еротично-садистськими асоціяціями власної, зіпсованої радянським вихованням, підсвідомости, на тему єдиного найбільш поширеного і граматично правильного продовження фрази „я вас…". А можна було висловитись простіше -„ви нас бачите". То я кинувся було до телефонного пуделка, аби підтвердити п-ви Міністрови, що я його разом з ведунами, ведунихами, та иньшими високими гостями, не лиш зрю та оглядаю, але й бачу все те мовне барахло, що у них є всередині, і що вони винні є мені грошової компенсації за замах на мою фізіологію, бо мене від їх мовлення знудило просто на давно не пастовану підлогу. Але висилання відбувалось „у прямому ефірі", котрий, як звичайно на українській телевізії, є не лиш „прямим", але і напівпровідним: я від їх телефону чув „пі-пі-пі", а пан Міністер від мого - не чув ніц. Від тої десперацької потуги з'явився задум свої враження викласти на папері. Що здійснюю аж нині, коли вже і п. Міністер не є міністром, і Рада перестала бути „Надзірною" - нема на кого позивати. Українець (маю надію, що ним я є), ві́домо, - не так людина лінива, як повільна…

Без найменшої критики особистостей, хотів я лиш показати, як глибоко в нашій підсвідомості (а часом - і усвідомлено!) вкоренився КОНФОРМІЗМ, потяг до оправдання апріорного безсилля. Я погоджуюся, що в ситуації, коли 99% Українців, якщо не смотрят, то дивляться телевізор, а лише 1% його оглядає, воювати запізно. І власне тому є потреба хоча-б час від часу оглядати фільм, бачити ведуна (чи вожая?), оглядати новини у (а не по) телевізорі (або у глядуні), зрити щонеділі удосвіта змосковщених кухарів-паяців на домашньому позиралі.