Сьвяте письмо Старого і Нового Завіту/Старий Завіт/Книга Рути/Голова 1

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Голова 1.

 1. За тих часів, як правували суддї, раз якось був в краю голод. І один чоловік в Юдейського Вефлеєма пійшов зо своєю жінкою та з двома синами своїми жити в край Моабіїв.

 2. Чоловік той на ймення Єлимелех, жінка його на ймення Ноема, а два сини його на ймення Махлон та Хілеон; були вони з Ефрату, з Юдейського Вефлеєма. І прибули вони в край Моабіїв та й зістались там.

 3. І помер Єлимелех, чоловік Ноемин, і вона зісталась з двома своїми синами..

 4. І одружились вони з Моабитянками: одна на ймя Орфа, а другу звали Рут; і жили там трохи не десять років.

 5. Але згодом обидва сини її, Махлон і Хілеон, померли, і зісталась та жінка після обох своїх синів і після свого чоловіка.

 6. І вибралась вона з своїми невістками, та й пійшла з Моабійського краю назад, бо перечула в краю Моабіїв, що Бог показав свою ласку для свого народа й дав йому хлїб.

 7. От вийшла вона з того місця, де жила, а з нею обидві її невістки; і йшли вони шляхом, вертаючись в Юдейський край.

 8. І каже Ноема двом своїм невісткам: Вернїться ви та йдїть кожна до хати до своєї матері. Нехай Господь покаже вам ласку, як ви вчинили з помершими й зо мною!

 9. Дай, Господи, щоб ви знайшли пристановище кожна в господї свого чоловіка! І вона поцїлувала їх. Але вони загомоніли голосно та заплакали;

 10. І промовили до неї: Нї, ми підемо з тобою до твого народа!

 11. А Ноема сказала: Вертайтесь, мої донї; навіщо вам йти зо мною? Хіба ж в моєму лонї ще є сини, щоб стали вам за чоловіків?

 12. Вертайтесь, донї мої, ідїть з Богом ; бо я вже стара задля того, щоб вийти заміж. Та коли б я й сказала: Я маю надїю, і коли б я навіть цієї ж ночі була з чоловіком і навіть породила синів,

 13. То чи ж можна вам ждати, доки б вони виросли? Чи можна ж вам для того не виходити заміж? Нї, мої донечки! Менї бо далеко гірше жити як вам; бо Господня рука проти мене.

 14. Вони підняли лемент і знов почали плакати. І Орфа поцїлувала на прощаннї свою свекруху, а Рут зісталась з нею.

 15. І сказала вона: Бачиш, твоя швагрова, жінка брата твого, вернулась до свого народа і до своїх богів; вертайсь і ти слїдом за нею.

 16. Але Рут сказала: не силуй мене покинути тебе і вернутись од тебе; куди підеш ти, туди й я піду, і де жити меш ти, там і я жити му; твій народ буде моїм народом, і твій Бог моїм Богом;

 17. І де ти помреш, там і я помру, і бажаю, щоб і мене там поховали. Чи так, чи сяк вчинить зо мною Господь, одна смерть розлучить мене з тобою!

 18. Як же вона побачила, що тая твердо постановила собі йти з нею, то й перестала вмовляти її.

 19. От і йшли вони обидві вкупі, доки не прийшли до Вефлеєма. Як прийшли вони у Вєфлеєм, усе місто заворушилось через їх, і говорили: Чи не Ноема се?

 20. Вона сказала їм: не звіть мене Ноемою[1], а звіть Марою[2], бо Всемогущий послав на мене велике горе.

 21. Я вийшла звідсїль заможна, а Господь вернув мене сюди з порожнїми руками. Навіщо ви звете мене Ноемою, коли Господь напустив на мене допуст, і Всемогущий послав на мене смуток?

 22. І вернулась Ноема, і з нею її невістка Рут, Моабитянка, що прийшла з Моабських полів, і прибули вони до Вефлеєма саме перед ячмінними жнивами.

  1. Приємна.
  2. Гірка.